Дзвоник

Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
Перейти до: навігація, пошук

Дзвоник, -ка, м. 1) = Дзвінок въ 1 знач. Коні помчали, дзвоники задзвеніли. Кв. 2) мн. Дзвоники. Раст. Колокольчики, Campanula persicifolia, Campanula trachelium, Convolvulus sepium L., Linaria genistaefolia Mill. См. Дзвінок, дзвіночок. Ум. Дзвоничок. Ком. II. 81.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.

ДЗВО́НИКИ, ів, мн. (одн. дзво́ник, а, ч.). Трав’яниста або напівкущова рослина з блакитними, синіми, ліловими, фіолетовими і т. ін. квітками, що формою нагадують маленькі дзвони. В парку, за словами старожилів, було багато фіалок, конвалій,.. дзвоників та інших квітів (Парк Олександрія, 1949, 99).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 2, 1971. — Стор. 265.

ДЗВОНИК 1, а, чол. Те саме, що дзвінок. Чути кроки і срібний дзвін ручного дзвоника (Іван Кочерга, III, 1956, 16); * Образно. Жайворонок то підлітав вище й зникав у блакиті, то спускався й розсипав дзвоники над самою головою (Юрій Яновський, II, 1954, 141).

Ілюстрації

Photoicon.png Photoicon.png Photoicon.png Photoicon.png

Медіа

Див. також

Джерела та література