Покохати

Покоха́ти, -ха́ю, -єш, гл. 1) Полюбить. Чуб. V. 196. Щиро покохала його наша гордовата Катря. МВ. І. 139. 2) Выростить, взлелѣять. Як би йому воля, то б він які роги покохав. Ном. № 10208.

Сучасні словники

Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)

. ПОКОХАТИ, аю, аєш, док., перех. 1. Відчути, виявити глибоку сердечну прихильність, потяг до особи Іншої статі. — Западе дівці парубок в око, — не встережеться, як і покохає... (Панас Мирний, I, 1949, 361); Де не піду я, всюди твій Розумний, любий погляд еяс, — Не думав сам я, що мов Серденько ще раз покохає (Леся Українка, IV, 1954, 106); У кого ще серце не вмерло, Тому покохати — це жить (Агатангел Кримський, Вибр., 1965, 277); // рідко. Відчути внутрішній потяг, схильність до кого-, чого-небудь, відданність комусь, чомусь. Покохав Андрій Семена, як рідного брата, як батька, як неньку... (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 447); * Образно. До наших лав, до нас, хто зжився з боротьбою, хто сонце покохав і на верхів'я гір лише до нього йде й душею молодою вже бачить крізь віки його огнистий зір! (Володимир Сосюра, I, 1957, 53). 2. Дбайливо вирощувати, плекати кого-, що-небудь якийсь час. Батько, почастувавши тих сватів, подякували за ласку. — А дитина наша, — каже, — ще молоденька, нехай ми ще самі її покохаємо (Марко Вовчок, I, 1955, 62). 3. рідко. Дбайливо доглядаючи, забезпечити ріст, розвиток кого-, чого-небудь; виплекати. Якби йому воля, то б він які роги покохав! (Номис, 1864, № 10208). Словник української мови: в 11 томах. — Том 7, 1976. — Стор. 41.

Словник української мови за редакцією Б.Д.Грінченка

Кохати, -ха́ю, -єш, гл. 1) Любить (кого-либо). Ой ти, дівчино, мислоньками блудиш, сама ти не знаєш, кого вірно любиш. Ой знаю, знаю, кого я кохаю, тілько я не знаю, із ким жити маю. Н. п. Хто вірно кохає, той часто вітає. Ном. №8757. Батько й мати твої живуть при тобі і дякують... що ти їх при старости й кохаєш і поважаєш. Кв. 2)Взлелѣивать, возрощать, воспитывать (о дѣтяхъ, животныхъ, растеніяхъ). Кошару дитину кохала, любила, — крій себе не маю. Макс. Ой косо, косо, кохана, сім літ я тебе кохала! Мет. 205. Cм. викохати.

УКРЛІТ.ORG_Cловник

ПОКОХА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех. 1. Відчути, виявити глибоку сердечну прихильність, потяг до особи. — Западе дівці парубок в око, — не встережеться, як і покохає… (Мирний, I, 1949, 361); Де не піду я, всюди твій Розумний, любий погляд сяє, — Не думав сам я, що моє Серденько ще раз покохає (Л. Укр., IV, 1954, 106); У кого ще серце не вмерло, Тому покохати — це жить (Крим., Вибр., 1965, 277); // рідко.Відчути внутрішній потяг, схильність до кого-, чого-небудь, відданість комусь, чомусь. Покохав Андрій Семена, як рідного брата, як батька, як неньку… (Коцюб., І, 1955, 447); * Образно. До наших лав, до нас, хто зжився з боротьбою, хто сонце покохав і на верхів’я гір лише до нього йде й душею молодою вже бачить крізь віки його огнистий зір! (Сос., І, 1957, 53). 2. Дбайливо вирощувати, плекати кого-, що-небудь якийсь час. Батько, почастувавши тих сватів, подякували за ласку. — А дитина наша, — каже, — ще молоденька, нехай ми ще самі її покохаємо(Вовчок, І, 1955, 62). 3. рідко. Дбайливо доглядаючи, забезпечити ріст, розвиток кого-, чого-небудь; виплекати. Якби йому воля, то б він які роги покохав! (Номис, 1864, № 10208). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 41.

Ілюстрації