Шарпатися
Шарпатися, -паюся, -єшся, гл. Рваться. Потять посадити її на стілець, но молода не дається, кричить і плаче, шарпається, не дається посадити. Грин. III. 508. Як почали коні шарпаться, то й збрую подерли. НВолын. у.
Сучасні словники
Тлумачення слова у сучасних словниках
Словник української мови: в 11 томах. — Том 11, 1980. — Стор. 416.
ШАРПАТИСЯ, аюся, аєшся, недок. 1. Робити різкі, поривчасті рухи, намагаючись вирватися, звільнитися від когось, чогось. Та він рванувсь — аж разом бух! Сильце затяг, аж сперло дух. Ревнув медвідь: — Се що за біс? — Став шарпатись — ще в гірше вліз (Іван Франко, XIII, 1954, 265); Він знов безтямно, безумно почав битися, шарпатися ногами, звиватися, мов уж, усім своїм сплутаним тілом. І — диво! — нараз почув, що його пута послабшали (Гнат Хоткевич, I, 1966, 115); — Не шарпайтесь, ваша мость: вірьовка обірветься. — Дарма, відьмо ти єгипетська! (Олександр Ільченко, Козацькому роду.., 1958, 347);
// перен. Діяти, намагаючись, прагнучи позбутися чогось надокучливого, уїдливого або такого, що сковує і т. ін. А ще тяжче гаряче бажати Волі, правди, братньої любви [любові], Шарпатись у путах, гризти крати, А на волю встати не могти (Іван Франко, X, 1954, 25);
// рідко. Чіпляючись за щось, смикатися, рватися. Її сукня зачіпалась за густий терен, шарпалась, лущала й дерлась, а вона все лізла на гору, аж засапалась (Нечуй-Левицький, III, 1956, 225).
2. Сильно здригатися, сіпатися з ляку, несподіванки і т. ін. І хоч Кузьму на цьому [жарті] ловлять не вперше, але він знов під загальний регіт шарпається, мимоволі озирається (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 272); — Так це, значить, ви тоді приходили в обмундируванні радянського офіцера? — запитав третій, маленький і нервовий, у нього шарпалася від тику ліва щока (Юрій Яновський, I, 1954, 144); Часто з кущів злітали сполохані сови, і коні шарпалися вбік (Іван Ле, Побратими, 1957, 37);
// Різко, рвучко рушати з місця. Вона знову переключає важелі, і він [шкребок] рішуче шарпається назад (Олекса Гуреїв, Новели, 1951, 85);
// Робити різкі, рвучкі рухи під час дії (про машину, механізм тощо). Якийсь час машина йде рівно. Потім задні колеса шарпаються непевно, машина ковзається (Юрій Яновський, II, 1954, 199); В потемнілих очах Фросини закрутилися чорні хрести вітряків. Вони спішили домолоти чиєсь мливо, скрипіли, і шарпались, і стогнали під вітром (Михайло Стельмах, I, 1962, 169); На вулиці в розпачі шарпалася гармошка. Грали чи «страданіє», чи «кирпичики» — зразу не вловив Рідкодуб (Іван Кириленко, Вибр., 1960, 162);
// Сильно битися, тіпатися (про серце). Інколи Він [Каїн] намагавсь молитись, але з уст Його гордії, богохульні речі Лились. Затвердле довгим болем серце Лиш шарпалось, коритись не могло (Іван Франко, X, 1954, 376); Серце її бистро шарпалося з радощів, що легко збулася такої небезпеки (Леонід Смілянський, Зустрічі, 1936, 84).
3. розм. Кидатися рвучко в різні боки; метатися. Він шарпався по сінях з кутка в куток, важко одсапуючись (Іван Кириленко, Вибр., 1960, 319); В Кузьми йокнуло серце, і він кинувся за звіриною. Недосвідчений заєць.. почав шарпатись з одного краю в другий, і побіля межі захеканий Кузьма усім тілом розплатався на свою здобич (Михайло Стельмах, II, 1962, 298); * Образно. Не знає [Мирон], що йому робити, думки шалено шарпаються в різні боки і на півдорозі обриваються (Михайло Стельмах, II, 1962, 70);
// Рвучко віяти (про вітер). З гір, із далеких лісів ринуть в долину вітри, шарпаються з кінця в кінець (Петро Колесник, На фронті.., 1959, 194);
// куди, до кого — чого, з чого на що, також з інфін., із спол. щоб, перен. Починати з завзяттям, запалом щось робити, братися то за одне, то за друге. В усі боки шарпався чоловік, щоб роздобути копійку, ходив на заробітки і в Таврію, і в Крим, і в Одесу, і в Молдову (Михайло Стельмах, II, 1962, 114); — Не доведи боже, як кажуть старі люди, коли хто з вас почне шарпатись з однієї роботи на іншу, міняти професії, як рукавиці (Іван Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 21).
4. розм. Боротися, битися з кимсь. [1 парубок:] А ми... тямите, ..шарпаючися з вами, сурдут вам роздерли (Іван Франко, IX, 1952, 188); За дверима кабінету чути було гамір і крик, ніби там боролися чи билися, дзвенів сміх, лунали вигуки, щось шарпалося й борюкалося (Вадим Собко, Біле полум'я, 1952, 161).
Ілюстрації
|
|
|
Медіа
. .
