Самоук

{{subst:Шаблон:Словник Грінченка і сучасність|підрозділ=Інститут мистецтв}}

Самоук, -ка, м. Самоучка. Желех.

САМОУ́К, а, чол.

1. Той, хто навчився чого-небудь самостійно, без систематичного навчання, без керівника. Самоук.. Федотов.. став основоположником критичного реалізму в російському живописі (Радянська Україна, 4.VII 1965, 4); В листах надсилають мені й ноти, написані обдарованими самоуками (Павло Тичина, III, 1957, 320).

2. у знач. присл. самоуком. Самостійно, без систематичного навчання, без керівництва. Самоуком Петро Алексеєв навчився грамоти й жадібно шукав відповіді у книгах на питання про становище робітників і селян (Історія СРСР, II, 1957, 246).

Самовихова́ння — управління суб'єктом своєю діяльністю, спілкуванням, поведінкою, хвилюваннями, спрямованими на зміну своєї особистості відповідно до усвідомлених цілей, ідеалів і переконань задля самовдосконалення.

Ілюстрації

• 

  Око, в якому є мета.

• 

  Самоук за фортепіано