Кликання

Словник Грінченка

Кликання, -ня, с. Зовъ, призывъ.

Сучасні словники

Академічний тлумачний словник (1970—1980)

КЛИ́КАННЯ, я, сер. Дія за значенням кликати 1—3. На ніякі її кликання не відзивався [Владко], немовби був глухий (Іван Франко, VI, 1951, 316).

Академічний тлумачний словник (1970—1980)

кли́кання іменник середнього роду

Ілюстрації

Див.також

Знаки української етнокультури: Словник-довідник

кли́кання — старовинний обря­довий акт, яким починається той чи інший обрядовий цикл; у вес­няному циклі обрядів, зверта­ючись до пташок (жайворонка, ластівки, ремеза, гоголя), закликали весну й літо; на Святвечір і Різдво кликали в хату Мороза «ку­тю їсти», задобрюючи тим самим лихі сили; у весільному обряді на­речена з дружкою кличе від свого імені та від імені батьків рідню, друзів і сусідів на весілля; у поми­нальних святах кличуть покійних родичів: «Святії родителі, ходіть до нас хліба-солі їсти».

Джерела та література

Словник української мови: в 11 томах. — Том 4, 1973. — Стор. 181. Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 290-291.