Палахкотіти
Палахкоті́ти, -чу́, -тиш, гл. 1) Горѣть, вспыхивая. Свічка палахкотить. НВолын. у. 2) Пышать, обдавать жаромъ, пылать. Дитина така гаряча, так і палахкотить від неї. НВолын. у. Най погляну на ті личка, що палахкотять. Рудан. І. 19.
Академічний тлумачний словник (1970—1980)
ПАЛАХКОТІТИ, кочу, котиш і ПАЛАХКОТАТИ, кочу, кочеш, недок.
1. Горіти, знищуючись у вогні. Палахкотіли уночі фільварки польських дідичів, Осадників затишні вілли — То виливали, як уміли, Покривджені пекучий гнів (Любов Забашта, Калин. кетяг, 1956, 120); На путях горіли вагони, збоку палахкотів будинок (Петро Панч, Вибр., 1947, 332); // Горіти, даючи яскраве, нерівне світло. Вогонь палахкотів у печі і освітлював хату червоним світлом (Василь Стефаник, I, 1949, 28); Поки Тихоп поволі взувся та розшукав кобеняка, за селом палахкотіла вже пожежа. Млин горів (Степан Васильченко, I, 1959, 196); // безос. В печі весело палахкотіло, в горщику закипала картопля (Юрій Збанацький, Незабутнє, 1953, 81).
2. чим і без додатка. Давати або випромінювати яскраве, звичайно нерівне світло. В глибині двору палахкотить червоним одсвітом і роями іскор навстіж розчинена кузня (Михайло Стельмах, I, 1962, 111); На сході палахкотить серпнева зоря (Григорій Епік, Тв., 1958, 591); Палахкотять електрики вогні (Петро Дорошко, Єдність, 1950, 8); // перен. Виділятися яскравим кольором, забарвленням. Попереду лави демонстрантів палахкотіли прапори арсенальців (Юрій Смолич, Мир.., 1958, 430); Холодний вітер байдуже шарпав її [безкозирки] муарові стрічки, що палахкотіли сліпучим блиском золотих якорів (Василь Кучер, Чорноморці, 1956, 279); На руках у неї палахкотить оберемок живих квітів, цілий сніп рясно зрошених росою її чорнобривців та петуній, гвоздик та царських борідок (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 313).
3. перен. Дуже червоніти, ставати гарячим від припливу крові. Сухе, гостре лице свекрушине набиралося гнівом, палахкотіла шия, .. виблискували очі (Костянтин Гордієнко, II, 1959, 235); Гордо відкинуті голови танцюристів, палахкотять засмаглі обличчя (Семен Журахович, Вечір.., 1958, 403).
4. чим, від (од) чого і без додатка, перен. Бути охопленим надзвичайно сильним почуттям, з великою пристрастю віддаватися почуттю, справі і т. ін. Настя аж палахкотіла од кохання до Густава (Нечуй-Левицький, III, 1956, 249); Всі з'єдналися в один гурт, палахкотіли одним настроєм, як одно багаття (Степан Васильченко, I, 1959, 317); Люба просто палахкотіла від радості і захвату (Михайло Чабанівський, Тече вода.., 1961, 41); — Не треба так палахкотіти, Ніно. Як смолоскип, слово честі. Витримка, витримка! (Олесь Донченко, V, 1957, 385); // Виражати сильне почуття, пристрасть (про очі, погляд, обличчя і т. ін.). Лежачи на мосту, вона оглянулась, і Любі здалося, що в її очах палахкотить ляк (Володимир Бабляк, Вишневий сад, 1960, 159); Коли розмова заходила про тактику чи перспективу розвитку світових революцій і людства, його чорні очі палахкотіли іскрами (Олесь Досвітній, Вибр., 1959, 129).
5. перен. Проходити бурхливо, навально (про бій, битву і т. ін.). Було це років сорок тому. Ще громадянська війна палахкотіла (Євген Кравченко, Квіти.., 1959, 122).
.jpg)
