Харкотиння

Харкоти́ння, -ня, с. Мокрота, грудная флегма. Драг. 1. Канев. у. Каменец. у.

Сучасні словники

Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)

ХАРКОТИ́ННЯ, я, сер., розм. Мокротиння, що виділяється при харканні. Асфальтова підлога була вся мокра від поналиваної води, понаношеного не знати від якого ще часу болота та від харкотиння (Іван Франко, I, 1955, 273); Смолисті речовини типу скипидару при прийманні всередину чи при вдиханні в розпиленому стані дають добрий ефект для легеневих хворих. Вони полегшують кашель і зменшують кількість харкотиння (Наука і життя, 9, 1956, 18); Кашель буває сухим (без виділення харкотиння) або вологим (Загальний догляд за хворими, 1957, 99).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 11, 1980. — Стор. 26.

Ілюстрації

Джерела та література

Див. Довідка:Стиль

Зовнішні посилання

Див. Довідка:Посилання