Забажати

Забажа́ти, -жа́ю, -єш, гл. Захотѣть, пожелать. Забажав неначе перед смертю. Ном. № 2692. Заморського зілля забажала. Мет. 104. ЗАБАЖА́ТИ, аю, аєш, док., чого, рідко кого, що, а також з інфін. або із спол. щоб. Виявити бажання що-небудь одержати, мати в своєму розпорядженні, здійснити і т. ін.; захотіти. — Бач, вередую, поки даси ласощів. А там ще й грошей забажаю (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 475); [Оксана:] От добро тобі, сестричко! Чоловік тобі усячину купує, чого б не забажала (Марко Кропивницький, IV, 1959, 356); Що громада забажає, того й пан не поламає (Українські народні прислів'я та приказки, 1955, 68); Пан матиме і пахолків, і майстрів, і хліборобів, і кого він забажає (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 27); Хлоп'я в садку собі гуляло Та й забажало На іграшки у жа піймать (Леонід Глібов, Вибр., 1951, 22); [Мохаммед:] Нащо се бажання? То все одно, якби ти забажала, щоб лиш тобі самій світило сонце, тобі самій служив вогонь (Леся Українка, II, 1951, 335); // без додатка. Виявити свою волю, наполегливість у чомусь. Як він забажає, машина працюватиме, аж густиме (Степан Чорнобривець, Визволена земля, 1959, 21). ♦ Скільки душа забажа́є див. душа; Чого душа забажа́є див. душа. Словник української мови: в 11 томах. — Том 3, 1972. — Стор. 15.

Сучасні словники

Тлумачення слова у сучасних словниках

Ілюстрації