Вербиця

Вербиця, -ці, ж. Ум. отъ верба.

Сучасні словники

Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)

ВЕРБИ́ЦЯ, і, жін. Пестл. до верба. Легкий, пухкий попілець ляже, вернувшися, в рідну землицю, вкупі з водою там зростить вербицю (Леся Українка, III, 1952, 268); Омита ранішнім дощем.., росте стара вербиця (Микола Шеремет, Дружбою.., 1954, 86). Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, 1970. — Стор. 326.

Всесвітній словник української мови

  Словник відмінків

Відмінок	однина	множина
називний	верби́ця	верби́ці
родовий	верби́ці	верби́ць
давальний	верби́ці	верби́цям
знахідний	верби́цю	верби́ці
орудний	верби́цею	верби́цями
місцевий	на/у верби́ці	на/у верби́цях
кличний	верби́це*	верби́ці*

Іноземні словники

Словари и энциклопедии на Академике

вербиця

    1. Вербиця — і, ж. Пестл. до верба (Український тлумачний словник)
    2. Вербиця — іменник жіночого роду населений пункт в Україні (Орфографічний словник української мови)
   

Ілюстрації