Царинка
-ки, ж. 1) Ум. отъ ца́рина. 2) Огороженное мѣсто при усадьбѣ, предназначенное для сѣнокоса. Шух. І. 21. 165.
Зміст
Сучасні словники
1. Зменш. до царина 1—4. 2. діал. Невеличка лука при садибі, в горах або в лісі, признач. для сінокосу. Тяжкі часи настали в родині Івана по смерті ґазди. Загніздилось безладдя, спливали гаразди, продавались царинки одна по одній (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 312); Ось і світло-зелена царинка. В неї, як в дзеркало, задивляються хмарки (Михайло Стельмах, Над Черемошем.., 1952, 32); // Сільський майданчик, покритий травою. Ішла [Маруся] на церковну царинку, під свою улюблену вербу — там не було спокою: дві баби, стоячи кожна на своїм подвір'ю [подвір'ї], лаялися скільки було духу (Гнат Хоткевич, II, 1966, 58).
Ілюстрації
|style="width:20%; padding-top:1em;"| 
Медіа
Див. також
Джерела та література
Словарь української мови / Упор. з дод. влас. матеріалу Б. Грінченко : в 4-х т. — К. : Вид-во Академії наук Української РСР, 1958. Том 4, ст. 423. Словник української мови: в 11 томах. — Том 11, 1980. — Стор. 182.
