Заїжджати
Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
Версія від 01:48, 26 листопада 2017; A.tsarenok (обговорення • внесок)
Зміст
Словарь української мови Бориса Гріченка
Заїжджа́ти, -жа́ю, -єш, гл. = Заїздити. Заїздити, їжджу, їздиш, недок., Заїхати, іду, ідеш, док. Ото та дівчина росте, а царевич усе заїжджає, як на охоту приїде.
Сучасні словники
Академічний тлумачний словник (1970—1980)
- В'їжджати в середину, в межі чого-небудь. Аж от заїжджає чоловік на двір (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 53); Ми заїздили в гроти. В них було темно, аж чорно (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 303); Одної гарної днини заїхав у тухольські гори боярин Тугар Вовк (Іван Франко, VI, 1951, 40);
- Завертати куди-небудь по дорозі, приїжджати до когось ненадовго. До Онисі часто заїжджали женихи (Нечуй-Левицький, III, 1956, 12); Любив козак, тепер покидає, Мимо їде, та до мене не заїде (Українські народні ліричні пісні, 1958, 243); Повертаючись додому, я вирішив звернути на миргородський шлях і заїхати у Зелений Яр (Семен Журахович, Звич. турботи, 1960, 38);
- Їхати за ким—чим. Приїжджати куди-небудь, щоб узяти з собою когось, щось. Часто за дівчинкою заїздив сам Макар Макарович (Олесь Донченко, IV, 1957, 95); [Хоменко (благаюче):] Тетяно Іванівно, давай проскочимо туди [на поле]! Ти ж, мабуть, за мною заїхала? (Захар Мороз, П'єси, 1959, 143).
- Про що-небудь широко, навстіж розкрите. — Чого роти пороззявляли, хоч фірою заїжджай? — заговорив він (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 352).
- Їхати куди-небудь далеко, за якісь межі. Заїхав за Дунай, та й додому не думай (Номис, 1864, № 708); Не така вже тут і глушина в цьому краю, куди заїхав їхній Заруба (Василь Кучер, Трудна любов, 1960, 401)
- Не домогтися успіху. Павлуша розумів, що на одному вірші, та й то чужому, далеко не заїхати, треба все нові та нові (Андрій Головко, II, 1957, 376).
- Звертати, збочувати з дороги; їхати, прибувати у незнайоме місце, не туди, куди слід. Ось вони вже мчать околицею, і вона дзвінко і нестримно сміється, як і всі дівчата, коли санки на поворотах заїздять убік і перехиляються на крило (Леонід Смілянський, Сад, 1952, 234); Міжгір'я все вужчає і вужчає. Куди ж це ми заїхали? (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 139);
- Сказати нісенітницю, не те, що треба. [2-й відпущеник:] Се, пані, у їх [християн] такий є звичай: ставлять свічник посеред хати і собаку в'яжуть до свічника... [1-й відпущепик:] Ото, куди заїхав! (Леся Українка, II, 1951, 517); Свинею зветься така людина... (Стій-стій-стій! Не туди заїхав) (Остап Вишня, I, 1956, 72).
- Об'їжджаючи кого-, що-небудь, опинятися за кимсь, чимсь, біля когось, чогось; під'їжджати кружним шляхом, не прямо. Бандити зі смолоскипами заїхали з двох боків, і я праворуч та ліворуч від себе побачив кілька кінських голів (Ігор Муратов, Буковинська повість, 1959, 223).
- Привчати до ходіння в упряжі або під сідлом (молодих коней). Добре розвинених лошат, одержаних від плідників важковозних порід, заїжджають і привчають до роботи, починаючи з 2-х років (Конярство, 1957, 104).
Джерела та література
Академічний тлумачний словник (1970—1980)
Словник української мови: в 11 томах. — Том 3, 1972. — Стор. 131.
Словарь української мови / Упор. з дод. влас. матеріалу Б. Грінченко : в 4-х т. — К. : Вид-во Академії наук Української РСР, 1958.
Том 2, ст. 42.
