Невмілий

НЕВМІ́ЛИЙ, НЕУМІ́ЛИЙ

1. Неповороткий, незграбний у рухах. Перед очима в Панаса невідступно стояла кумедна постать гладкого пана у постолах, сама серед поля, невміла і безпорадна (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 45); Невмілий,.. з дияконськими патлами, він часто потрапляє серед повстанців у смішне становище (Олесь Гончар, II, 1959, 70);

// Який не має достатнього уміння, досвіду. Галя була ще дуже молоденька, невміла, недосвідчена (Марко Вовчок, I, 1955, 314);

// Який не дістав навиків, не вміє робити що-небудь. Драбина була розхитана, збита з тонких жердинок невмілою жіночою рукою (Микола Руденко, Остання шабля, 1959, 444);

// у знач. ім. невмілий, лого, чол. Той, хто не вмів робити що-небудь. В невмілого руки не болять (Українські народні прислів'я та приказки, 1955, 233); Він же ніколи не відмовлявся допомогти: молодого навчить скирту вершити так, щоб дощ не промочив, невмілому косу нагострить мантачкою (Леонід Юхвід, Оля, 1959, 66);

2. Зроблений без уміння. Через місяць Марія стала на ноги. Ходила, мов дитина, що робить невмілі перші кроки (Іван Цюпа, Назустріч.., 1958, 261); Дорога матусю моя! ..Невже байдуже тобі сум мій, порання моє біля печі невміле, і борщ не докипілий..? (Архип Тесленко, З книги життя, 1949, 71).