Шинкарь

Шинкарь, -ря, м. Кабатчикъ. А де ж твої, доню, воли та корови? Гей, мати, лихо знати, в шинкаря в оборі. Чуб. III. 144.

Сучасні словники

Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)

ШИНКА́Р, я, чол., заст. Власник шинку або продавець у ньому. Мина крикнув на шинкаря. Шинкар виніс пляшку горілки (Нечуй-Левицький, II, 1956, 124); Що робити з шинкарями і мірошниками — на тому світі й досі не знають, бо шинкарі всього не доливають, а мірошники завжди беруть зайвину мірчука (Михайло Стельмах, I, 1962, 146); * Образно. Царям, всесвітнім шинкарям, І дукачі, і таляри, І пута кутії пошли (Тарас Шевченко, II, 1963, 383).

Всесвітній словник української мови (1970—1980)

ШИНКА́Р (господар шинку), КОРЧМА́Р[КОРШМА́Р], ОРАНДА́Р[ОРЕНДА́Р]заст.,ЦІЛУВА́ЛЬНИКзаст.,МОНОПО́ЛЬНИКзаст.Лихий та збентежений вертався Хома з порожньою пляшкою з корчми: шинкар не дав набір (М. Коцюбинський); Коли корчмар, завозившися коло стола Срібнарчуків, не так борзо підбіг, Марусяк рвонув його за бороду (Г. Хоткевич); Наїхали пани Та ще орандарі Воли й вози забирать... (пісня); Місцевий орендар набив повну комору заставами (Н. Кобринська); Кине [дяк гроші] на стіл перед запливлим салом цілувальником (Н. Рибак); [Вареник:] Хто б вас пожалів, якби не я, хто б зарятував при нужді! Піди до монопольщика - чи зарятує? (М. Кропивницький).

Ілюстрації