Живець

Живець, -вця, чол.

Сучасні словники

Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)

ЖИВЕ́ЦЬ, вця, чол.

1. Принада у вигляді дрібної живої рибки, яку використовують для ловлі хижих риб. У Старику є глибокі ями, де можна впіймати окунів, носарів, на живця часом вчепиться щука чи судак (Олександр Копиленко, Подарунок, 1956, 98); * Образно. — Я не розумію тільки одного, як такий солідний інженер, як Микола Іванович, і той клюнув на цього живця (Вадим Собко, Біле полум'я, 1952, 159).

2. Корінці, паростки чи бокові гілки, з яких вирощують нові рослини. Садять живці [смородини] способом втикання або під кілок прямовисно і на всю глибину, що сприяє кращому приживанню їх (Садівництво і ягідництво, 1957, 268); Легко розмножується [тополя] стебловими живцями (Лісівництво і полезахисне лісорозведення, 1956, 70);

// Кусочок стебла, пагона культурного дерева, який використовують для щеплення дичок. Охоронці зеленого багатства Карпат закладають насінні плантації. До молодих саджанців в розсаднику вони прищеплюють живці елітних дерев (Вечірній Київ, 11.IX 1968, 4).

3. перен., рідко. Життєва сила, енергія. [Петро:] Значить — живець є? [Пріська:] Живець! То тільки примхи старечі... (Панас Мирний, V, 1955, 161); В тілі ще бринів живець людини, груди командира ще дихали, серце тривожно діяло (Іван Ле, В снопі.., 1960, 290).

4. діал. Ремінець з дерев'яною паличкою на кінці, що прикріплюється до невода. Забродчики закидали на товсту кодолу свої живці; живці обвивались кругом кодоли, як гадюки, і ніби всисались в неї, мов п'явки, а довбишки не давали їм розкручуватись (Нечуй-Левицький, II, 1956, 227).

♦ До живця проймає — дуже хвилює, турбує, дошкуляє. До самого живця тими словами проймає (Панас Мирний, III, 1954, 338).