Борода
Борода, -ди, ж. 1) Борода. Ой не піду за старого — бородою коле. Чуб. V. 490. Задер бороду. Грубо: умеръ. Фр. Пр. 109. 2) Подбородокъ, нижняя челюсть. 3) Лядська борода. Трава, которую не можетъ захватить коса. 4) Стасова борода. Кусть ржи, оставляемый на нивѣ въ концѣ жатвы. 5) Борода лісова. Раст. Usnea barbata. ЗЮЗО. І. 140. 6) — чортова. Vincetoxicum officinale L. Moench. ЗЮЗО. I. 141. Ум. Борідка, борідонька, борідочка. Мил. 106.
Зміст
Сучасні словники
БОРОДА́, и́, ж.
1. Волосяний покрив на нижній частині обличчя.
Борода виросла, та ума не винесла (Номис, 1864, № 6355); А он їде, а онде йде Дідусь з бородою (Шевч., І, 1951, 283);
Засмаглі щоки вкривала. колюча, вже посріблена борода (Панч, Гомон. Україна, 1954, 60);
- У порівн.
Грубе виноградне коріння обросло корінцями та тоненькими мочками, як бородою (Коцюб., І, 1955, 206);
Зілля бородами нависало з сволока (Стельмах, Хліб.., 1959, 145);
// перен., розм.
Про бородатого чоловіка. Сиві бороди, а села переказали нам давню легенду (Вол., Сади.., 1950, 5);
— Ей, борода, у тебе мій диск? (Гончар, III, 1959, 160); //
2. У деяких тварин і птахів — пучок шерсті або пір’я коло шиї.
◊ Бо́га за бо́роду вхопи́ти (впійма́ти) — здійснити те, що здається неможливим; опанувати що-небудь.
Що він — бога за бороду впіймав, що всі на будові говорять, що треба працювати по-рум’янцівському? (Вишня, І, 1956, 332);
Сивина́ в бо́роду, а чорт (біс) у ребро́, жарт. — про залицяння немолодого, підстаркуватого чоловіка.
На старість воно так завжди: сивина в бороду, а чорт у ребро! (Мирний, IV, 1955, 237).
3.. Підборіддя, нижня щелепа.
— Оце тобі, Манюню, букетик, — подав він квітки тітці.. Потому, взявши її за бороду, поцілував у губи (Коцюб., І, 1955, 463).
4. етн. Кущик жита чи пшениці, залишений господарем на обніжку після закінчення жнив.
Довго і смачно розповідає Федір про те, як у їхньому селі справляють зажинки, як він пастушком не раз підстерігав "бороду". Дожинав господар ниву — на обніжку обов’язково кущик жита чи пшениці лишить. Зав’є його гніздечком, такою "бородою" викладе, а на ту "бороду" — паляницю та яблук, груш, а то ще й цукерок (Збан., Сеспель, 1961, 144).
Борода́
1) (зменшено-пестливе — борі́дка, борі́донька, борі́дочка) у чоловіків — волосяний покрив на нижній частині обличчя; символізує чоловічу гідність, мужність, втілення життєвої сили, росту, плодючості, згодом старість, але молодість душі («Борода сива, та душа красива»); не завжди означає мудрість, серйозність, розум, тому іронізують: «Борода не робить людину мудрою», «Борода велика, а розуму мало», «В бороді гречка цвіте, а в голові на зяб не орано»; уживається в традиційних казкових прикінцевих висловах: «По бороді потекло, а в рот не досталося (не попало) (а в роті не бувало, та в роті не було, а в роті сухо було)»; у народному світосприйманні борода здебільшого атрибут Бога, святих угодників, деяких казкових і міфологічних героїв; заборонялося залишати на ніч не допрядену куделю, — «у діда борода виросте»; якщо куделя намокне, кажуть: «Борода козлина, чортова» (у народному уявлення чорт, як правило, «лисий», «голенький»); за повір’ям, якщо священик не помаже миром підборіддя хлопчика, у того ніколи не виросте борода.
Борода виросла, та ума (а розуму) не винесла (М. Номис);
Ой не піду за старого — бородою коле (пісня);
А он їде, а онде йде Дідусь з бородою (Т. Шевченко);
фразеологізми:
Бо́га за бо́роду вхопи́ти (впійма́ти) — здійснити те, що видається неможливим;
сивина́ в бо́роду, а чорт (біс) у ребро́ — про залицяння немолодого, підстаркуватого чоловіка;
2) підборіддя, нижня щелепа;
3) див. Спа́сова борода́ = борода́ Во́лоса = Во́лосова (Іллє́ва, Ілько́ва) борода́;
4) ца́рська борода́ (борі́дка) = нічна́ красу́ня — багаторічна трав’яниста рослина родини ночецвітих; культивується як декоративна;
5) ца́пова борода́ див. цап.
Ілюстрації
Медіа
Див. також
Джерела та література
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 218.
Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 87.
Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 50.