Ожина

Ожина, -ни, ж. 1) Ежевика, Rubus fructicosus. Утирається жаркою кропивою, малює брови синьою ожиною. Чуб. V. 519. Ум. ожи́нка, ожи́нонька, ожи́ночка. Употребляется какъ ласкательное къ женщинѣ. Пестить було її всяк: і голубко моя вірная, і ожинко повная, і перепілко моя утішная. Г. Барв. 107. 2) мн. ожини. Раст. Rubus caesius. Лв. 101. Cм. колодюх, деринник.

Сучасні словники

ОЖИ́НА, и, жін.

1. Багаторічна кущова або напівкущова колюча рослина з дугоподібними гілками та їстівними плодами. В лузі на калину Плететься ожина (Українські народні ліричні пісні, 1958, 620); По землі, в ровах і ямах повзе ожина, тьмяно поблискує чорною ягідкою-намистинкою, наче оком у перепілки (Василь Кучер, Прощай.., 1957, 70).

2. Ягоди цієї рослини чорно-сизого кольору. Я знову згадав ті хвилини, що душу п'янили мою, як темно-багряну ожину ми рвали з тобою в гаю (Володимир Сосюра, Близька далина, 1960, 241).

Ілюстрації

Див. також

Колодюх

Деринник

Джерела та література

Словарь української мови / Упор. з дод. влас. матеріалу Б. Грінченко : в 4-х т. — К. : Вид-во Академії наук Української РСР, 1958. Том 3, ст. 44.

Словник української мови: в 11 томах. — Том 5, 1974. — Стор. 648.