Узімі
Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
Версія від 17:01, 24 листопада 2017; T.stanzhur (обговорення • внесок)
Узімі, взімку, нар. Зимой. Хто еліті гайнує, той взімі голодує. Ном. № 557.
Зміст
Сучасні словники
Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)
УЗИМІ́ (ВЗИМІ́), присл., діал. Узимку. — Раз якось паслисьмо [ми пасли] вівці та й звіяв студений вітер, гейби взимі... (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 352); — Узимі якось... тісно в горах: усе пов'язане, поплутане стежечками, від стежки ані руш (Гнат Хоткевич, II, 1966, 12); Без плодів ніколи гілля тих дерев не лишалось — Влітку то будь чи взимі — цілорічно (Гомер, Одіссея, перекл. Б. Тена, 1963, 128).
Словник української мови за редакцією Б.Д.Грінченка
Узімі, взімку, нар. Зимой. Хто еліті гайнує, той взімі голодує.
УКРЛІТ.ORG_Cловник
Узімі, взімку, нар. Зимой. Хто еліті гайнує, той взімі голодує. Ном. № 557.
Ілюстрації
|
|
|
Медіа
Див. також
Cпоріднені слова зі словника Бориса Грінченка
Зима
Джерела та література
Весела Абетка
Зовнішні посилання
Матеріал з Вікіджерела
Навіть узимі, коли сніг вкрив землю білою /еленою, а під ногами скрипів мороз, вибиралася сюди молодь на лижвах-”лещатах”.
