Узімі

Узімі, взімку, нар. Зимой. Хто еліті гайнує, той взімі голодує. Ном. № 557.

Сучасні словники

Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)

УЗИМІ́ (ВЗИМІ́), присл., діал. Узимку. — Раз якось паслисьмо [ми пасли] вівці та й звіяв студений вітер, гейби взимі... (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 352); — Узимі якось... тісно в горах: усе пов'язане, поплутане стежечками, від стежки ані руш (Гнат Хоткевич, II, 1966, 12); Без плодів ніколи гілля тих дерев не лишалось — Влітку то будь чи взимі — цілорічно (Гомер, Одіссея, перекл. Б. Тена, 1963, 128).

Словник української мови за редакцією Б.Д.Грінченка

Узімі, взімку, нар. Зимой. Хто еліті гайнує, той взімі голодує.

УКРЛІТ.ORG_Cловник

Узімі, взімку, нар. Зимой. Хто еліті гайнує, той взімі голодує. Ном. № 557.

Зовнішні посилання

Матеріал з Вікіджерела

Навіть узимі, коли сніг вкрив землю білою /еленою, а під ногами скрипів мороз, вибиралася сюди молодь на лижвах-”лещатах”