Мара

Мара, -ри, ж. 1) Призракъ, привидѣніе. Вони ж, бачивши його, що ходить по морю, думали, що се мара. Єв. Мр. VI. 49. Василина з’явилась і счезла, як мара. Левиц. Що ж се таке? Се не мара, моя се мати і сестра. Шевч. 340. 2) Злой духъ, разновидность чорта, обморочивающій людей, затемняющій имъ разсудокъ, чтобы завести ихъ въ опасное мѣсто. Чуб. І. 196. Туди мене мара несе, де грають музики. Гол. IV. 460. Убрався в сажу, як мара. A мара його знає, де він ся подів! A чортъ его знаетъ, куда онъ дѣвался! Каменец. у. 3) Сонъ, сновидѣніе, греза. Сон мара, Бог віра. Ном. № 11345. Чаще во мн. ч.: мари. Ой місяцюмісяченьку! не світи нікому, тільки мойму миленькому, як іде додому. Світи йому вдень і вночі і розганяй мари. ЗОЮР. II. 240. У Левицкаго употребл. въ значеніи: мечты. Не зросла вона в роскоші. Мари об таких хатах раскішних здались їй пустими.