На́зва

На́зва, -ви, ж. Названіе, наименованіе. К. Бай. 34.

Сучасні словники

НА́ЗВА, и, жін. 1. Словесне найменування, позначення кого-, чого-небудь. Ніяк не можу пригадать її назви, але саму поему читала і дуже вподобала (Леся Українка, V, 1956, 23); Вона уявляла його [терема] високі світлиці, княгиню Ольгу й різних князів у білих одежах, у золоті, сріблі, малювала багато речей, назви яким не знала (Семен Скляренко, Святослав, 1959, 76); В центрі села тече річка з дивною, мабуть татарською, назвою — Ташань (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 5); // Прізвисько, кличка. Її допікали гіркими назвами, уїдливими докорами, вибивали паничем очі, звали латаною... (Панас Мирний, IV, 1955, 37).

2. діал. Прізвище. На конверті написане було тільки її ім'я і назва, та проте Целя знов запаленілася, скинувши оком на адресу (Іван Франко, II, 1950, 296).

Одна назва; Тільки назва — про який-небудь предмет, явище і т. ін., найменування якого не відповідає його суті, а лише приблизно нагадує його.

НАЗВА (власна назва) найменування, поет, наймення, книжн. номен, номінація.

На́зва — іменування: Словесне найменування, позначення кого-, чого-небудь.

Ілюстрації