Синіти

Сині́ти, -ні́ю, -єш, гл. Синѣть. Кругом його степ, як море широке, синіє. Шевч.

Зміст

1 Сучасні словники
- 1.1 Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)
- 1.2 Великий тлумачний словник (ВТС) сучасної української мови (1970—1980)
2 Ілюстрації
3 Медіа
4 Див. також
5 Джерела та література
6 Зовнішні посилання

Сучасні словники

Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)

СИНІТИ, ію, ієш, недок. 1. Ставати, робитися синім; набувати синього кольору. Гори починають синіти (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 427); Високе небо починає синіти, дише на землю прохолодою (Панас Мирний, IV, 1955, 322); Глибшає далеч. Річка синіє (Максим Рильський, I, 1960, 127); Заграва на сході почала синіти, на землю спускався вечірній присмерк (Іван Сенченко, На Батиєвій горі, 1960, 37); // безос. — Уходжу я в хату, а там — панів, паніє! Та накурено так, що аж синіє (Панас Мирний, III, 1954, 166); Синіло за вікном по-весняному (Павло Тичина, III, 1957, 284); О, які були великі зорі, Як синіло й склилось навкруги! (Максим Рильський, III, 1961, 268); // Ставати дуже блідим або червоніти, набуваючи аж синього відтінку, від нездужання, натуги, люті, холоду і т. ін. (про людину, частини її тіла). Мати дивиться на неї, Од злості німіє; То жовтіє, то синіє (Тарас Шевченко, I, 1963, 161); Конець [кінець] його носа синів чимраз більше від морозу (Іван Франко, IV, 1950, 477); Він аж синів увесь від кашлю і ревів, як вовк чи лев (Олександр Довженко, Зачарована Десна, 1957, 464); Пан начальник аж тремтить і синів від люті (Петро Козланюк, Сонце.., 1957, 143). 2. Виділятися своїм синім кольором. Сині волошки проти місяця ще більше синіли (Степан Васильченко, I, 1959, 198); Пригадую: осінній день. Прихильно, по-щирому синіло небо (Павло Тичина, I, 1957, 216); Тім'я обережненько собі погладив [Купа], бо там іще синіла прездорова гуля (Олександр Ільченко, Козацькому роду.., 1958, 385); // Виднітися (про що-небудь синє в далечині). І здалека край дороги Чорний ліс синіє (Степан Руданський, Тв., 1956, 74); За річкою.. синіють ліси, жовтіють поля, біліють церкви побічних сіл (Панас Мирний, V, 1955, 209); Мене вражала настирливість моря. Де б ви не йшли, воно завжди синіло між будинками в кінці вулиці (Юрій Яновський, II, 1958, 16); Там, на небосхилі, силует колони ледве синів, тягнучись по рожевому тлі, як нерухома смуга лісу (Олесь Гончар, III, 1959, 303); Аж серце мені стиснулося: он вони — рідні Карпати! Синіють, сивіють удалині, стримлять вершинами над головою (Ігор Муратов, Буковинська повість, 1959, 26); А луг цвіте. А далина синіє (Любомир Дмитерко, В обіймах сонця, 1958, 14); * Образно. По лівім боці Дунаю аж ген до моря стояло на чатах військо і заслоняло волю, що там, за широким Дунаєм,.. синіла десь у чужій країні (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 335); // Цвісти синім цвітом. Тепло, сонячно, гарно. Синіють скрізь проліски (Архип Тесленко, З книги життя, 1949, 86); Біля хати червоніли, синіли пухнасті айстри (Микола Зарудний, Світло, 1961, 26).

Великий тлумачний словник (ВТС) сучасної української мови (1970—1980)

СИНИТИ , СИНІТИ , СИНІТИСЯ , СИНІШАТИ СИНИТИ – СИНІТИ – СИНІТИСЯ – СИНІШАТИ Синити, перех. Робити щось синім, фарбувати, забарвлювати в синій колір. Пливуть човни, блищать весельця... А в лузі – мов хтось кожну мить перестеляє перестельця – червонить, синить, зеленить... (П.Тичина) Синіти, неперех. Ставати синім, синішим; виділятися синім кольором, виднітися (про щось синє). Наді мною синіло небо (В.Винниченко); Його товсте, набрякле обличчя од натуги синіє (П.Колесник); Ми дивились довго, як хмаринка тане, Як хмаринка тане, як синіє синь, Як колише вітер струни павутинь (М.Рильський). Синітися. Виділятися синім кольором, виднітися (про щось синє). Синіється тут прозора вода (І.Франко); Вікна ледь-ледь синіються, як подивитися з печі (М.Ю.Тарновський). Синішати. Ставати синішим. Холодна з дня на день синішає ріка (М.Рильський).