Метелиця

Метелиця, -ці, ж. - сніг з сильним вітром, хутровина.

Сучасні словники

Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)

МЕТЕ́ЛИЦЯ, і, жін.

1. Сильний вітер із снігом; заметіль, хуртовина. Надворі було хуртеча Та метелиця мете; За ворітьми коло вікон Сніг горбами наросте (Яків Щоголів, Поезії, 1958, 187); Свистіла, співала й плакала метелиця і на горбах над Дніпром замітала молодий сад (Олесь Донченко, VI, 1957, 375); * Образно. В саду день і ніч — золота метелиця, день і піч стоїть тихий шелест сухого листу (Степан Васильченко, II, 1959, 549); * У порівняннях. Зривається вихор, білий цвіт метелицею в'ється по галяві (Леся Українка, III, 1952, 215).

2. Народний танець (український, російський, білоруський), виконуваний у швидкому темпі, з частими змінами фігур та обертаннями. Кобзар вшкварив, а козаки — Аж Хортиця гнеться — Метелиці та гопака гуртом оддирають (Тарас Шевченко, I, 1951, 78); Молодиця чи дівка в новій запасці, в незастебнутій сірій свиті, пританцьовуючи, оступалася перед Панчохою, що навприсядки одколював коліна метелиці (Іван Ле, Наливайко, 1957, 236); // Музика до цього танцю. От, як розставили в світлиці всі цимбали, Так на шістнадцять рук метелиці й заграли (Гулак-Артемовський, Байки.., 1958, 152); Коли Микола [гармоніст] звів польку на хвацьку метелицю, вона вже сама легко і невимушено, з вогником метнулася колом (Яків Баш, Надія, 1960, 75).

3. діал. Вертіж. Овечку одну метелиця напала (Ганна Барвінок, Опов... 1902, 202).

Музичні терміни