Дерти

Дерти, деру, -реш, гл. 1) Разрывать на части, драть. Так дере одежу що страх. Харьк. у. 2) Сдирать, срывать. З одного вола двох шкур не деруть. Ном. № 7472. 3) Грабить. Гайдамаки дерли народ років, може, з десять, аж мандебурія стала. ЗОЮР. 135. 4) Требовать лишнее; брать взятки. У поліції деруть і тепер так, як дерли і перше. 5) Драть, царапать. Проханий кусок горло дере. Ном. 6) Дерти горобців, ластовенят и пр. Разорять гнѣзда воробьевъ, ласточекъ и пр. А ти б хотів, щоб інститутки горобців дерли та учились мужичих казок? Левиц. Пов. 151. 7) Дерти горло. Сильно кричать. 8) Дерти крупи. а) Превращать зерно въ крупу посредствомъ жернововъ. б) Рождественская игра. О. 1862. lV. 87. 9) Деркач дере. Коростель кричитъ. 10) Дерти очі. Лѣзть въ глаза. Як сниться хто з померших, то треба на часточку дати, щоб очей не дерло. Ном. № 287. 11) Дерти пір’я. Обрывать бородки перьевъ. Усю зіму пір’я дерла так надокучило, за те подушки м’які будуть. Васильк. у. 12) Обдирать кору деревьевъ. Лика дерти. Ой як підемо у щирі бори да берестоньку дерти. Мет. 466. 13) Дерти голову. Задирать, поднимать голову. (Кінь) дере вгору головоньку. Нп. 14) — вовну. Чесать шерсть щеткой съ проволочными крючками. Вас. 152. 15) — мур. Приходить въ отчаяніе. Мати мур дере, в землю вбивається: «Утопила я й твою, й свою головоньку». Г. Барв. 264. 16) Бѣжать сильно. Я берегом деру. Г. Барв. 314.

Сучасні словники

Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)

ДЕРТИ і ДРАТИ, деру, дереш; мин. ч. дер, дерла, дерло і драв, драла, драло; наказ. сп.дери; недок. 1. перех. Рвати, розривати на шматки кого-, що-небудь; роздирати. Корова реве, ведмідь реве, а хто кого дере — і чорт не розбере! (Українські народні прислів'я та приказки, 1955, 222); А мовчки долі, всемогучий, Дере порфіру на онучі (Тарас Шевченко, II, 1953, 353); Тьоті з мамою дерли шмаття на стьожечки, потім із стьожечок смикали нитки (Юрій Смолич, II, 1958, 21); // Зношувати до дірок (одяг, взуття). 2. перех. Відриваючи що-небудь, відокремлювати. З овечок перше вовну драли, А далі м'яса забажали (Леонід Глібов, Вибр., 1957, 97); Хома Патика Пішов зимою драти лика (Левко Боровиковський, Тв., 1957, 138); — З худоби її [шкуру] деруть раз, із дерева — теж раз, а з мужика щороку (Михайло Стельмах, Хліб.., 1959, 181). 3. перех. і без додатка, перен., розм. Брати надто дорого за що-небудь. [Петро:] Ну, .. Оверковичу, і дереш же ти за горілку здорово!.. (Марко Кропивницький, IV, 1959, 83); Кажуть нічого в ній [виставі] надзвичайного нема, а ціни за неї деруть непогані (Леся Українка, V, 1956, 125); // Брати великі побори, хабарі, податки або вимагати їх. Всі з тебе, русине, драли проценти: Польськії шляхтичі й швабські агенти (Іван Франко, XI, 1952, 137); Загнибіда казав, що не любий він [протопіп] усім парафіянам, з живого й вмирущого дере (Панас Мирний, III, 1954, 87); [Петрусь:] Прощавайте, Сидоре Кириловичу! Та глядіть, ви не дуже деріть з батька за сватівство [сватання], бо ви теж із тих, що держи кишеню далі (Євген Кротевич, Вибр., 1959, 509). 4. перех., розм. Розривати поверхню, покриття чого-небудь; дряпати. Почав [вовк] землю під собою дерти (Степан Руданський, Тв., 1959, 277); Відомо, що суха ложка рот дере (Степан Чорнобривець, Визволена земля, 1959, 24). 5. перех. і без додатка, перен. Викликати неприємне почуття, біль; подразнювати. — Жаль мене бере, а коло серця так і шкребе, так і дряпає, не сказати б, кігтями дере або гадюка ссе (Нечуй-Левицький, I, 1956, 64); Мене он дощ мочить, і чаю вже не стало, .. і кашель дере (Леся Українка, V, 1956, 352). 6. перех., розм. Карати биттям; сікти. Деруть Рябка, мов пір'я, На галас збіглась двірня (Гулак-Артемовський, Байки.., 1958, 51); Трудився щиро фараон, і дер, І мучив люд, що аж земля стогнала (Іван Франко, XIII, 1954, 258); [Митька:] Бувало, як украду.. злотого — зараз і програю. І били ж мене батько за се, драли як Сидорову козу!.. (Марко Кропивницький, IV, 1959, 265). 7. неперех., перен., розм. Поквапно втікати; мчати. Львові причулося, що то новий цар уже близько, як не злякається, та в ноги! .. Дер, дер, далі втомився, став та й озирнувся (Іван Франко, IV, 1950, 53); Сніг він отрусить, та й знову дере вперед; дурноверхе завзяття його підганяє (Панас Мирний, IV, 1955, 301); Під Москвою зломив зуби, В Ленінград не йди без шуби. В Сталінграді все покинув, До Харкова дер без впину (Українські народні думи.., 1955, 509). 8. неперех., перен., розм. Не в лад або грубим, різким голосом співати, кричати; не в лад грати. Урочисто дерли [музиканти] смичками по скрипках; контрабас прихкав, неначе хто гупав довбнею в дошку (Нечуй-Левицький, 111, 1956, 246). ♦ Аж по душі дере що; Дере вухо що — грубо, різко, неприємно звучить. Хто з нею [скрипкою] добре знається, До того обзивається; А хто не в лад її бере, Аж по душі вона дере (Леонід Глібов, Вибр., 1957, 293); Ми вже не спорились [сперечались], а просто собі вели розмову, і якось вона нікому так-то дуже вуха не дерла (Леся Українка, V, 1956, 61); Дерти (драти) горло — багато, крикливо говорити, співати і т. ін.; кричати, надриватися. [Шкорупський:] Так музика ревла і півчі горло дерли за обідом, що й досі в вухах лунає (Марко Кропивницький, III, 1959, 43); Не буде вона у суботу бігати з ними [дружками] по вулиці та горло драти (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 27); — Покличемо вас на готове.. А зараз нема чого горла драти (Андрій Головко, II, 1957, 297); Дерти (драти) горобців (гнізда і т. ін.) — забирати з гнізда яйця або пташенят горобців та інших птахів; руйнувати гнізда. Ми з Карпом товаришували, — звісно, зросли укупі, разом і горобців дерли (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 298); По болоту хожу [ходжу], чайок деру (Номис, 1864, № 289); Це ластовиння завдавало Юхимові чимало клопоту. Кажуть же люди, що з'являється воно в тих, хто дере ластівчині й сорочачі яйця (Олесь Донченко, IV, 1957, 181); Дерти (драти) за чуба (вуха і т. ін.) — тягти, смикати за чуба (вуха і т. ін.). Мовчки, похмуро їв він хліб з часником та часом сердито покрикував на дітей, як вони дуже міцно почнуть дерти один другого за чуби та нароблять галасу(Михайло Коцюбинський, I, 1955, 438); Дерти (драти) крупу (просо, зерно і т. ін.) — подрібнювати зерно на крупу або очищати його від лузги. Чоловікам за неводом Раненько вставати, Старим бабам крупи дерти Та ще й плаття прати (Народна лірика, 1956, 88); На водяних млинах не тільки мололи зерно і дерли просо, але й валяли сукно і повсть (Історія УРСР, I, 1953, 284); Дерти [на собі] волосся див. волосся; Дерти (драти) носа (кирпу і т. ін.) — гоноровито, пихато поводитися; зазнаватися. — Сміється з мене всякий біс, — Жаліється Осел, — усякая скотина Дере передо мною ніс (Леонід Глібов, Вибр., 1957, 185); По селі гомоніли про Зінька. Казали, що якийсь молокосос половиною села хоче правити, кирпу дере, старших ображає (Василь Кучер, Прощай.., 1957, 407); Мирон Величко і собі дере підборіддя в небо (Михайло Стельмах, Хліб.., 1959, 111); Дерти очі (очиці): а) пробуджуватися зі сну; прокидатися. Рання пташка пшеницю клює, а пізня очиці дере (Українські народні прислів'я та приказки, 1955, 204); б) (кому) дратувати кого-небудь. Максим знав, за кого віддавав дочку. Не дуже дерла йому очі вбога Чіпчина хата (Панас Мирний, II, 1954, 247); Дерти пір'я — заготовляти пух, віддираючи його від твердої основи пір'я. Догадавсь [Ясь], що сполохав.. сім'ю, котра вкупі з наймичками і малими дітьми дерла пір'я, як буває зимньою добою (Нечуй-Левицький, I, 1956, 168); Проїхати се — воно веселіш, ніж пір'я на печі дерти! (Остап Вишня, I, 1956, 317); Дерти (драти) рот (рота): а) широко розкривати рота, позіхати і т. ін. * Образно. — І не подавиться, клята! — казали одрадяни.. А «ненажера» [молотарка] тим часом не тільки не давилася, а ще більшезіхала та дерла рота (Панас Мирний, IV, 1955, 248); б) робити зусилля розповідаючи. Нащо писать байки, даремно драти рот? Який чита їх чорт? (Левко Боровиковський, Тв., 1957, 130); Дерти (драти) шкуру (по три шкури, лико і т. ін.)— брати великі ціни; експлуатувати. Цар любив карати, чиновники — хабар брати, пани — шкуру драти (Українські народні прислів'я та приказки, 1955, 376); Пороми давали [Кабашним] нечувані зиски, по три шкури можна було дерти з чумаків за перевіз... (Олесь Гончар, Таврія.., 1957, 26); Мороз поза спиною дере див. мороз.

Ілюстрації