Безвічний

Безвічний, -а, -е. Вѣковѣчный, безконечный. Твої сестри — зорі безвічнії по-під небом попливуть, засяють. Шевч.

БЕЗВІ́ЧНИЙ- Який не перестає існувати; вічний, довічний. А тим часом Твої [місяця] сестри — зорі, Безвічнії, попід небом Попливуть, засяють (Тарас Шевченко, II, 1953, 372); У віршах періоду заслання Шевченко оспівує Україну, але не безвічну, не абстрактну, а «безталанну», «убогу», яка віками стогнала під ярмом визискувачів (Історія української літератури, I, 1954, 249). Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, 1970. — Стор. 122.

{{subst:Шаблон:Словник Грінченка і сучасність/підрозділ Інститут мистецтв}}