Двоєчко
Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
Версія від 23:44, 22 листопада 2017; Yvkuz.if16 (обговорення • внесок)
Двоєчко, чис. Ум. отъ двойко. Промов, серце, словечко, як ми любилися двоєчко. Мог. 53. Ой ми любилися, нас двоєчко в парці, тепер розійшлися як сонечко в хмарці. Мет. 63. {{subst:Шаблон:Словник Грінченка і сучасність|підрозділ=Інститут філології}}
Академічний тлумачний словник
ДВО́ЄЧКО, невідм., числ. кільк., збірн. Пестл. до двоє. — От десь горе: ми ще самі, двоєчко нас, а то, борони боже, сім'я велика, діточки дрібні, пищать з голоду, а тут ні крихіточки (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 94); — Промов, серце, словечко, Як ми любилися двоєчко (Народна лірика, 1956, 219).
Ілюстрації
.
.
.
