Сизокрил

Сизокри́л, сизокрилий, -а, -е. Сизокрылый. Ой де взявся сизокрилий орел. Чуб. V. 246. Да не кидай же мене, сизокрилий орле. Мет. 78. Ум. Сизокри́ленький. Ви, голубці сизокриленькії. Грин. III. 389. СИЗОКРИ́ЛИЙ, рідше СИЗОКРИ́Л, а, е, нар.-поет.

1. Який має сизі крила; із сизими крилами (уживається здебільшого як постійний епітет до голуба, орла і т. ін.). Сивий голуб, сизокрилий, — Голубка сивіша... (Українські народні ліричні пісні, 1958, 218); Ой, чому ти не літаєш, Орле сизокрилий? (Степан Руданський, Тв., 1956, 44); Чайки мої сизокрилі, хто вас покликав на герць? (Володимир Сосюра, I, 1957, 126); * Образно. Зашуми потоком новим, Сизокрила моя пісне..! (Андрій Малишко, За.. морем, 1950, 109); Галасливий, сизокрилий, Вечір тінями біжить (Степан Крижанівський, Срібне весілля, 1957, 168); * У порівняннях. Думка край світа на хмарі гуля. Орлом сизокрилим літав, ширяє (Тарас Шевченко, I, 1963, 53); // у знач. ім. сизокрилий, лого, чол.; сизокрила, лої, жін. Птах із сизими крилами. Воркувала Горлиця у садку, У куточку тихенькому, на бузку; Жалкувала сизокрила, що вона Не зчулася, як минула і весна (Леонід Глібов, Вибр., 1951, 52). 2. у сполуч. з ім. голуб, голубка, орел і т. ін. Уживається при ласкавому звертанні до кого-небудь. Де ти, моя голубонько, Де ти, сизокрила, Нащо мене покинула, За що розлюбила? (Пісні та романси українських поетів.., 11, 1956, 32); [Батура:] Ех ти, орел сизокрилий... Яке щастя! (Олександр Корнійчук, II, 1955, 211); Ой, напій коня, Каре оченя, Сизокриле голуб'ятко, До побачення! (Андрій Малишко, Запов. джерело, 1959, 55); // у знач. ім. сизокрилий, лого, чол.; сизокрила, лої, жін. Ласкаве найменування людини. — Ось і дуб той кучерявий... Вона! Боже милий! Бач, заснула виглядавши, Моя сизокрила! (Тарас Шевченко, I, 1963, 1).