Хлянути
Хлянути, -ну, -неш, гл. 1) = Хляти. Б’є.... аж рука хляне. Гн. І. 89. 2) Литься. А вода хляне та й хляне. Черк. у. 3) Хлынуть. З Василя кров так і хлянула, О. 1861. X. 38.
Сучасні словники
1. Заклик до чого-небудь; поклик. О, недаремно тут лунав до бою клич, Кипіла кров на ранах! (Максим Рильський, II, 1960, 40); * У порівняннях. Часом несподівано чувсь його голос, пісня, немов клич який… (Марко Вовчок, I, 1955, 355); // Гукання, кликання. — Ходіть-но сюди, — махнув косарям. На клич Семена збіглись люди (Іван Цюпа, Назустріч.., 1958, 356); * Образно. Іду на клич гудків, На шахту поспішаю (Григорій Бойко, Про 17 літ, 1958, 16). ♦ Кидати (кинути) клич див. кидати. 2. Крик деяких птахів. Золотіють каштани навколо, В небі клич журавлиних ключів (Ігор Муратов, Широка дорога, 1950, 13); Мов крізь сиву хмарну оболону, у безмежній далечі сторіч ми вчуваєм буйний тупіт коней, брязкіт зброї і пташиний клич (Наталя Забіла, У.. світ, 1960, 179).
Ілюстрації
