Рик

Рик, -ку, м. 1) Ревіння. 2) Рев' (вола, корови). Г. Барв. 245. Простір, на якому чути ревіння вола. Ном. № 7747. Могила од могили на волове рик.

Зміст

1 Сучасні словники
2 Ілюстрації
3 Медіа
4 Іншими словами

Сучасні словники

Тлумачення слова у сучасних словниках 1) чол. Сильний рев тварин (перев. свійських), злісне ричання (хижаків). Дикий рик раненого медведя розлягався чимраз дужче (Іван Франко, VI, 1951, 14); Панський двір все голосніше реве. Корови не мукають вже, а хриплим, скрипучим риком, повним одчаю і муки, кличуть рятунку (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 61); Він пригадав, як колись, почувши оленячий рик у лісах, збирались на цьому дворі, сідлали коней вої [воїни] (Семен Скляренко, Святослав, 1959, 11); 2) перен. Гучний, різкий крик, що нагадує ричання. У клапті розлетілася чорна крамна сорочка. Гандзюк закрив обличчя руками і, страшно, з риком і хрипом, закричав від болю на всю канцелярію (Григорій Косинка, Нов., 1962, 213); 3)перен. Будь-який різкий, сильний звук. Грек.. серед бризків і рику хвиль почав розпутувати ланцюг (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 391); Іраклій смикнув за шнур. Гармата з риком аж підплигнула, і ту ж мить чорний дим стовпом повалив з головного танка, і він спинивсь (Андрій Головко, I, 1957, 288).