Далебі

ДАЛЕБІ, рідко ДАЛЕБІГ, невідм., розм. Уживається у знач. вставних слів: правду кажучи, справді [ж, бо], дійсно і т. ін. — Я, далебі, в тім не виною, Що так роз'їхався з тобою (Іван Котляревський, I, 1952, 145); Далебі, він сам себе не пізнавав (Олекса Гуреїв, Новели, 1951, 50); — Сьогодні до вас я з рабом чорношкірим. — Здобутий у турків? Красунь, далебіг (Микола Бажан, Роки, 1957, 277); // у знач. частки таки. — Якби не оце створіння, я далебі заснув би під кущем, так сьогодні парно якось у повітрі (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 209); Далебі немає чого поспішати (Андрій Головко, II, 1957, 179).