Очунювати

Очунювати, -нюю, -єш, сов. в. очу́няти, -няю, -єш, гл. Приходить, прійти въ себя, оправиться, выздоровѣть. Г. Барв. 195. Як поїм я його (молока), то здається зараз і очуняю. Рудч. Ск. І. 133. Оце трохи очуняв, а то було так придавило, що трохи не вмер, кобиляче молоко п’ю. Верхнеднѣпр. у. Сивилла трохи очуняла. Котл. Ен. III. 15.

Сучасні словники

1. Ставати здоровим, поправлятися після хвороби; одужувати. — Пийте на здоров'ячко та очунюйте, — тихо обізвався отець Харитін (Нечуй-Левицький, III, 1956, 186); Очунюю потроху, ходжу з палицею по городу, по садочку, спочиваю на старому ліжку (Степан Васильченко, II, 1959, 273); У Драгоманових ніяк не виведеться біда — тільки що очуняв Зоря від кору, тепер заслабла Рада (Леся Українка, V, 1956, 293); — Я лікував його як міг у лісі, ждав, поки очуняє (Василь Кучер, Чорноморці, 1956, 554).

2. Приходити до пам'яті; опритомнювати. Я.. входив до темпу справ, наче очунюючи після довгої млості (Юрій Яновський, II, 1958, 118); Коли Бульба очуняв від удару і глянув на Дністра, козаки вже були на човнах і гребли веслами (Олександр Довженко, I, 1958, 276); Довго була непритомною Вікторія і лише через годину очуняла і застогнала (Антон Хижняк, Тамара, 1959, 260).

Ілюстрації