Зикати

Зикати, -каю, -єш, сов. в. зикнути, -ну, -неш, гл. Кричать, вскрикнуть. Дядько не схотів ще став зикати на його. Чуб. II. 8. Як не крикне, як не зикне. НВолын. у. Реве, лютує Византія, руками берег достає; достала, зикнула, встає. Шевч. 60.

Сучасні словники

ЗИКАТИ, аю, аєш, недок., ЗИКНУТИ, ну, неш, док., розм. Різко кричати. Наш візник-молдуван зикнув на коні й пустив їх з гори щодуху (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 256).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 3, 1972. — Стор. 566.

Ілюстрації