Дуля
Дуля, -лі, ж. 1) Порода грушъ. 2) Кукишъ, шишъ. Ти думаєш, дурню, що, я тебе кличу, а я тобі, дурню, круз тин дулі тичу. Чуб. V. 1114. Ум. Дулька, дулечка. Грин. ІІІ. 224. Сидів голуб на дубочку, голубка на дульці. Лавр. 133. Хоть минулися в саду яблучка, не минаються дульки. Мет. 12.
Зміст
Сучасні словники
Словник української мови: в 11 томах
ДУ́ЛЯ, і, жін., розм. 1. Літній сорт груш з великими солодкими плодами. 2. Плід цієї груші. Це була його улюблена червонобока дуля (Олександр Довженко, I, 1958, 66). 3. вульг. Стулена в кулак рука так, що великий палець просувається між вказівним і середнім, як знак зневажливого ставлення до кого-небудь. Старий рудий бабу кличе, А та йому дулі тиче (Тарас Шевченко, I, 1951, 129); Він зсукав перед носом Вишневецького дулю (Петро Панч, III, 1956, 443).
♦ Дулю з'їсти, вульг. — нічого не одержати, не дістати. [Герцель:] Зробиш діло — візьмеш сто червінців, не зробиш — з'їси дулю! (Карпенко-Карий, I, 1960, 143); Дулю [з маком] дати (показати і т. ін.), вульг. — абсолютно нічого не дати, не зробити і т. ін. — Що ж, хлопці, — тяг помалу хтось із хлоп'ячого гурту, — в базарі він нам покаже дулю та й тим одбуде: хай зараз дає [гроші] (Степан Васильченко, II, 1959, 48); — Що взамін дамо? — ..єхидно питає Іванишин і різко відповідає: — Дулю з маком! (Михайло Стельмах, Кров людська.., I, 1957, 20); Дуля тобі (йому, вам, їм і т. ін.) під (в) ніс — лайливий вираз на означення презирливої відмови, незгоди і т. ін. Хоче [нисар], щоб я замість Левка та пішла за нього! Нехай собі і в голові сього не покладає! Дуля йому під ніс, от що! (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 296); [Рябина:] Дуля вам усім під ніс! Не боюсь я вас (Іван Франко, IX, 1952, 79); Матері твоїй дуля — лайливий вираз на означення образи, незадоволення. — Матері твоїй дуля! — ударивши по зашийкові воловика, сказав коваль і.. поволік його за собою на гору (Панас Мирний, IV, 1955, 202).
Ілюстрації
Медіа
Див. також
Джерела та література
https://uk.m.wikipedia.org/wiki/Дуля
