Віжки
Віжки, -жок, ж. мн. Возжи. Тягну за віжки, тпрукаю, нічого не вдію. Стор. І. 147. Ум. Віжечки.
Зміст
Сучасні словники
Словник української мови: в 11 томах
ВІ́ЖКИ, жок, мн. (одн. віжка, и, жін.). Прикріплений з обох боків до вуздечки довгий ремінь, мотузок тощо, яким правлять кіньми. Збоку йде Яким, придержуючись за полудрабок рукою, цмока на гнідка, злегка тримає за віжки (Панас Мирний, IV, 1955, 314); Коні, видно, відчувши, що віжки попали в міцні руки, ожвавіли (Олесь Гончар, I, 1954, 62).
♦ Віжка під хвіст попала кому — про невиправдані вередування, пустощі; Держати (тримати, мати і т. ін.) віжки в руках — мати владу, керівництво в своїх руках. В Америці теж, куме, є порядні люди, та не в їхніх руках віжки (Степан Чорнобривець, Визволена земля, 1959, 52); [Не] випускати (випустити) віжок з рук — [не] поступатися владою, керівництвом. Онися Степанівна, як стара господиня в домі, й не думала випускати з своїх рук господарських віжок (Нечуй-Левицький, III, 1956, 198); Попускати (попустити) віжки — послаблювати керівництво ким-, чим-небудь, контроль, догляд за ким-, чим-небудь. Мати все переказала синові й радила, щоб він таки добре держав Олесю в руках і не попускав віжок (Нечуй-Левицький, III, 1956, 60).
Ілюстрації
|
|
|
