Луда

Лу́да, -ди, ж. Бѣльмо? Роспадеться луда на очах ваших неситих; побачите славу, живу славу дідів своїх. Шевч. 215.

Сучасні словники

ЛУ́ДА, и, жін. 1. Те саме, що полуда. День у день обсіювало сонце своїм золотисто-червоним світлом поверхню [снігу], викликувало луду (Ольга Кобилянська, II, 1956, 17); Прозріте, люди, день настав! Розправте руки, змийте луду (Тарас Шевченко, I, 1951, 266). ♦ Зняти луду [з очей] — те саме, що Зняти полуду [з очей] (див. полуда). Нещадні слова вдови зняли луду з його очей (Іван Франко, XVI, 1955, 77). 2. діал. Омана, брехня. Наші партії, се свого роду.. оптична луда, котра обом сторонам показує різниці, котрих у дійсності майже зовсім нема (Іван Франко, XVI, 1955, 27); Усюди обман, скрізь брехня — усе, чим жив, для чого працював, на що надіявся, в одній хвилині лудою стало (Антін Крушельницький, Буденний хліб.., 1960, 248).

Джерела та література

Словник української мови: в 11 томах. — Том 4, 1973. — Стор. 552.

{{subst:Шаблон:Словник Грінченка і сучасність|підрозділ=Інститут філології}}