Душа

Душа, -ші, ж. 1) Душа. Тіло потішається, як чоловік зап’є, а душа погибає. К. ЧР. 44. Чує щось душа, та мені не каже. Ном. Люблю як душу. Мет. 62. Богу душу віддати. Умереть, отдать Богу душу. За час, за годину милосердному Богу душу оддав. Макс. (1849), 22. З душі. Искренно. Ой чорнявую з душі люблю, на біляву залицяюся. Лавр. Сам душею. Одинъ-одинешенекъ. Ном. № 10680. Лежала собі сама душею. МВ. (О. 1862. І. 81). Чого душа забажає. Чего бы ни захотѣлось, — все. Кв. II. 331. По душі дзвонити. Звонить по мертвомъ. 2) Человѣкъ, душа. Забере з собою приятелів душ тридцять або й сорок, да й іде з ними в Київ бенкетувати. К. ЧР. 84. Йому треба над п’ятьма душми буть ураз, то тепер йому ніколи. Лубен. у. Вони у дві душі робили. Кролев. у. 3) Въ скрипкѣ: душка, подставка внутри, распорка. Здоров, скрипалю! Здоров, чорте! Ну, давай душу! А скрипаль трісь об дуба скрипку, та й дав чортові душу з скрипки. Грин. І. 41. 4) Мѣсто внизу горла спереди. Не застебнулась до шиї, мені й надуло в душу. Рк. Левиц. 5) Опухоль на шеѣ. ЗЮЗО. II. 389. 6) — татарська. Пт. Чайка. Вх. Пч. ІІ. 15. Ум. Душка, душенька, душечка, душенятко, душеняточко, душиця. Кромѣ послѣдняґо слова, употребляются преимущественно какъ ласкательныя имена для любимыхъ, дорогихъ людей. Ой кріп та ромен та петрушечка.... кучерявий Іван, моя душечка. Нп.