Полум’я
Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
Версія від 18:01, 20 листопада 2017; Mochernevska.if17 (обговорення • внесок)
По́лум’я, -м’я, с. Пламя, полымя. А полум’я так з рота й паше, так і паше. Рудч. Ск. II. 31. Ум. Полум’ячко. Мил. 88.
Сучасні словники
Тлумачення слова у сучасних словниках ПО́ЛУМ'Я, я, сер. 1. Вогонь, що піднімається над предметом, який горить. Постояла, а потім сіла Коло огню і руки гріла На самім полум'ї (Тарас Шевченко, I, 1951, 361); Сусідова хата горіла, високе полум'я зносилося під небо (Юрій Яновський, II, 1958, 226); * Образно. В осінньому полум'ї ліс мов дріма (Іван Нехода, Хто сіє вітер, 1959, 140);