Дурниця

Дурниця, -ці, ж. 1) Пустяки, вздоръ. Він дума, що дурниця се. Се дурниця, що мара сниться, а перехрестись та певно й спи. Ном. № 5155. А чоловік дивиться на жидівську щирість, що вони так просять, укинув тії дурниці у голову, про усе забувся, сидить собі та мед горілку попиває. Рудч. Ск. II. 130. 2) Глупый или нехорошій поступокъ. Не хапайсь дурниці, не будеш сидів у темниці. Ном. № 7068. Чоловіка вік любила, не неслась в дурницю. Мкр. Н. 35. Ой Грицю, Грицю, Грицю, не вдавайся у дурницю, бо дурниця тебе зрадить, що й матінка не порадить. Чуб. V. 1118. 3) Даровщинка. Дурницею, дурничками, на дурницю. На даровщинку, даромъ. Що перш дурницею доставалось, то тепер або випросити треба, або купити. Котл. НП. 348. Йому б усе дурничками. Ном. № 4632. Ізвик на дурницю. Ном. № 4631. 4) Раст. Vaccinium Myrtillus. ЗЮЗО. І. 740. Ум. Дурничка. Дурнички (какъ нарѣчіе). 1. Попусту, безъ дѣла. Наймити вештались у дворі, одникували од роботи, все длялись дурнички, а воли дурнички, стояли в загороді. Левиц. ПЙО. II. 221. 2. Даромъ. Наїдяться, нап’ються дурнички. КС. 1883. XІ. 505.