Дикція
Дикція, -ції, ж. Дикція, чтеніе. Розмовляв Шевченко широко про свою поему «Ів. Гус», почитуючи гарною дикцією своєю деякі місця. К. XII. 21.
Сучасні словники
Тлумачення слова у сучасних словниках
чітке вимовляння звуків відповідно до фонетичних норм мови. Виразність дикції- важлива сторона майстерності актора, співака, промовця.
Чітка артикуляція звуків залежить від ступеня натренованості активних органів мовлення – губ, язика. Тому відпрацювання чіткої дикції завжди починається з м’язових тренувань – артикуляційної гімнастики.
Після вироблення чіткості дій активних органів мовлення з допомогою артикуляційної гімнастики необхідно перейти до формування правильних навиків вимовляння окремих голосних і приголосних звуків мови. Необхідно пам’ятати, що при вимові голосних треба звертати увагу на правильну позицію і фокусувати звук на кінчиках прикритих губ. Артикуляція голосних повинна бути чіткою, але не розмашистою – рухи невеликі по амплітуді, губи зібрані.
Відомі майстри художнього слова говорять, що дикція багато в чому визначає професійну відповідність артиста, а недоліки в дикції заважають, або й не дають можливості бути артистом. Ці вимоги справедливі й для оратора. При оволодінні азами красномовства недоліки в дикції ліквідуються. Адже дикція – це ступінь виразності у вимовлянні слів і складів, це манера вимови звуків, а манери, як відомо, можна і треба вдосконалювати.
Однак, самі по собі дефекти вимови не так шкідливі, як небажаний ефект, що викликається викривленням звуків. Чітка дикція полегшує сприймання мови аудиторією, а неясна, розпливчата вимова заважає розумінню слів; погане вимовляння іноді просто обезсмислює фрази. Сильні перекручення звуків – різке “р”, свистяче “с”, шепеляве “ш” – відволікають увагу слухачів, примушують їх прислуховуватися до дефектів звучання, переривають хід думки.
