Миґдаль

Миґдаль, -лю, м. = Мигдаль.

Мигда́ль або миґда́ль (лат. Prunus dulcis) — кущ або невелике дерево роду слив (лат. Prunus), часто класифікується до підроду мигдаль (лат. Amygdalus). Також термін «мигдаль» часто посилається на їстівні плоди-сім'янки цих рослин, заради яких вони культивуються.

Словники

Академічний тлумачний словник (1970—1980) МИГДА́ЛЬ, ю, чол. 1. Південне невисоке дерево або кущ родини розоцвітих з ніжно-рожевими квітками та овальними плодами — горіхами. Навколо цвів мигдаль і буз... (Олександр Олесь, Вибр., 1958, 332); Ми стоїмо під розлогими деревцями гіркого мигдалю (Василь Кучер, Золоті руки, 1948, 113). 2. Плід цієї рослини з їстівним солодким або гірким ядром. [Ольга:] Я вже й на базарі побувала — дивись, які полуниці, мигдаль — розкіш! (Іван Кочерга, II, 1956, 315); Гості, пригощаючись смаженим мигдалем, чинно бесідують з господинею (Олесь Гончар, Таврія, 1952, 126); * У порівняннях. Була це струнка й висока на зріст молодиця років двадцяти п'яти, з глибокими чорними очима під довгими віями і білими, як мигдаль, зубами (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 17). ▲ Мигдаль дикий (низький) — те саме, що бобчук. Використовують для посадок в центрі клумб мигдаль низький, або бобчук (Весняна флора, 1955, 143); — Сашо, запиши: дикий мигдаль з персиком не схрещується (Олександр Довженко, I, 1958, 420).

Назва

Мигдаль (від грец. ἀμυγδαλή, a-mygdalē[1]) Бадам (перс. bādām‎, «мигдаль») — назва мигдаля у країнах Середньої, Південної та Південно-Східної Азії: Азербайджані, Афганістані, Індонезії, Ірані, Казахстані, Малайзії, Пакистані. Бадама (badāma; з перської) — назва мигдаля у Індії: гуджараті બદામ; гінді बादाम, Бадем (тур. badem; з перської) — назва мигдаля у тюркських країнах і країнах, що зазнали впливу Османів: Болгарії, Боснії, Македонії, Сербії, Татарстані, Туреччині, Хорватії. Бадан (bādàn; з перської) — китайське слово-запозичення для позначення мигдаля кит. 巴旦木, 八担木, bādàn-mù, бадан-му, «мигдаль (дерево)» кит. 巴旦杏, 八担杏, bādàn-xìng, бадан-шінг, «мигдаль (плід)»

Ботанічний опис

Мигдаль росте на кам'янистих і щебнистих схилах на висоті від 800 до 1600 м над рівнем моря, надає перевагу багатим на кальцій ґрунтам. Росте невеликими групами з 3—4 дерев, що ростуть одне від одного на 5—7 метрів. Дуже світлолюбний, вельми посухостійкий завдяки добре розвиненій кореневій системі і економній транспірації.

Квітне в березні-квітні, місцями навіть в лютому, плоди визрівають в червні-липні. Починає плодоносити з 4—5 років і плодоношення продовжується до 30—50 років, живе до 130 років. Розмножується насінням, кореневими пагонами і пневою порослю. Переносить морози до −25°с, але з початком вегетації страждає від весняних заморозків.

Мигдаль росте у вигляді куща або дерева з червонуватими гілочками. У висоту досягає 3 — 8 м, з ланцетовим листям. Схожий на черешню.

Квітки складаються із злитої чашечки і рожевого або червоного віночка. Квітки одиничні, до 2,5 см в діаметрі, з білими або світло-рожевими пелюстками і одною маточкою.

Плід — шкіряста, вкрита волосками кістянка, що розтріскується при дозріванні. Його поверхня гладка або зморшкувата. Кісточка такої ж форми, що і сам плід, покрита дрібними ямками, іноді з борозенками, 2,5—3 см завдовжки. Плід має продовгувату стиснуту з боків форму, буває великий (завдовжки до 69 мм) і дрібний (завдовжки до 30 мм); буває як з товстою, так і з тонкою шкаралупою.[2] Дуже добрий на смак, має слабкий аромат.

Поширення

Плоди дикого мигдалю були отруйними, так як містили амигдалін — речовину, що має цианіди (отруту) у своєму складі. У ході первісного збиральництва людиною були відібрані та вирощені дерева-мутанти, плоди яких не містили отрути.

Батьківщина рослини — Близький Схід і прилеглі райони, включаючи Середземномор'я та Середню Азію. У цих районах культивування мигдалю почалося за багато сторіч до нашої ери. Нині найбільші насадження мигдалю знаходяться в області Середземномор'я, Китаї, США, Середній Азії, Криму та на Кавказі. 82% усього мигдалю у світі походить з американського штату Каліфорнія, де він є ключовим складником експорту сільськогосподарської продукції[3].

Серед інших експортерів мигдалю — Австралія (близько 5% світових врожаїв) і ЄС (в основному Іспанія, 6%)

У меншій мірі мигдаль вирощується і в теплих областях Словаччини, найчастіше у виноградниках, а також в Південній Моравії та Чехії в околицях Літомержіце.

В Україні солодкий культурний мигдаль вирощується переважно в Криму.[2]

Плоди

1.Зелені плоди з горіхом

2.Мингдалевий горіх і мигдалена

3.Бланшований мигдаль

4.Мигдалина — ядро мигдалевого горіха.

Харчування

Мигдаль буває двох видів: гіркий, що має сильний аромат, і солодкий — менш ароматний.[4] Завдяки вмісту синильної кислоти і гіркому смаку кількість гіркого мигдалю у кулінарних виробах рекомендується використовувати не більше 4 % загальної маси.[4] Ядра мигдалю використовують, не звільняючи від оболонки. Якщо виникає необхідність її видалити, то мигдаль занурюють на кілька хвилин у окріп[4].

Порція мигдалю вагою 28,35 г (23 цілі горішки) містить[5]:

Калорії: 164 Жири: 14, 1 г (насичені жири: 1 г, поліненасичені жири: 3,5 г, мононенасичені жири: 9 г, інші залишкові жири у незначній кількості) Холестерин: 0 мг Натрій: 0 мг Калій: 200 мг Вуглеводи: 6 г Клітковина: 3,5 г Цукор: 1 г Білки: 6 г

Застосування в кулінарії

Насіння мигдалю солодкого використовують в їжу свіжими, підсмаженими, підсоленими, а також як прянощі при приготуванні різних виробів з тіста, солодощів, шоколаду, лікерів, надаючи їм тонкого смаку. Смажений солоний мигдаль добре доповнює напої. Шкаралупу мигдалевих кісточок вживають для ароматизації і поліпшення кольору бренді, лікерів, вин, з неї роблять активоване вугілля. Також з мигдалю готують рослинний молочний напій орчата.

Особливе місце займає мигдаль в китайській і індонезійській кухні, в якій горіхи, мигдаль і цитруси додаються до великого числа страв, особливо до рису, смаженої птиці, різних видів м'яса тощо.

Застосування в медицині

Мигдаль — сировина для отримання жирної мигдалевої олії (лат. Oleum Amygdalarum) і насіння (Semen Amyglali dulcis). Насіння використовують для приготування насіннєвої мигдалевої емульсії, а макуха під назвою «мигдалеві висівки» застосовують як лікувально-косметичний засіб і для отримання «гірко-мигдалевої води».

З насіння мигдалю холодним або гарячим пресуванням отримують олію. Мигдалева олія використовується у харчовій, парфумерній, фармацевтичній промисловості. Вона служить розчинником камфори для ін'єкцій, основою для лікувальних і косметичних мазей (пом'якшує шкіру і має протизапальну дію), її призначають внутрішньо, особливо дітям, як проносне, а у вигляді емульсій — як пом'якшувальний засіб.

Ядра солодкого мигдалю застосовували в народній медицині при анемії, цукровому діабеті, бронхіальній астмі, безсонні, мігрені, проти кашлю, при судомах; мигдалеву олію вживали внутрішньо як заспокійливе при хворобах серця, як протизапальний засіб при пневмонії і хворобах горла, при метеоризмі, як засіб, що підвищує апетит; зовнішньо — від пролежнів.

Декоративне застосування рослин

Мигдаль інколи вирощується як декоративна рослина: його головна чеснота — білі, рожеві, червоні і пурпурні прості або махрові квітки, що рано розпускаються.