Вершник

Вершник, -ка, м. Верховой, всадникъ. Стор. II. 57. Аф. 315. См. Верхівень.

Сучасні словники

1. Людина, що їде верхи на коні; верхівець. ("Інколи над берегом Пруту проскакував вершник і зникав за крутим поворотом річки" (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 352); "Патомлених за цілий день коня і вершника потягнуло на спочинок" (Яків Качура, II, 1958, 433)).

2. тільки мн., іст. Один з привілейованих станів у стародавньому Римі та стародавній Греції, з якого формувалась кіннота. ("В стародавньому Римі ми маємо патриціїв, вершників, плебеїв, рабів..") (Комун. ман., 1947, 14). Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, 1970. — Стор. 338.

Ілюстрації

Медіа

.

Іншими мовами

англ. "horseman" фр. "cavalier"