Бойківщина
Бойківщина, -ни, ж. Мѣсто жительства бойковъ — погорье стрыйскаго и самборскаго уѣздовъ въ Галиціи. Гол. І. Вступл. 712.
Зміст
Сучасні словники
Тлумачення слова у сучасних словниках
Бо́йківщина — історико-етнографічний регіон на північних і південних схилах Карпат, простягається від річок Лімниця і Тересва (на сході) до річок Уж і Сян (на заході), охоплює гірські райони Львівської, Івано-Франківської та Закарпатської областей, охоплює близько 8 тисяч км². Походить від назви населення регіону — бойків.
До історичної Стрийщини належав чималий шмат етнографічної Бойківщини, включаючи Сколе (перша письмова згадка — 1397 р.). Сколе відоме в нашій історії ще зі Середньовіччя. З трагічною загибеллю у 1015 р. князя Святослава Володимировича тут пов'язано чимало топоніміки. Це й Сколе, й Славське, й урочище Святославова могила, й ріка Опір. Досі збереглися скельні монастирі поблизу сіл Розгірче та Труханів («Скелі Довбуша»), а також залишки фортеці Тустань поблизу села Урич, де тепер щороку відбувається фестиваль середньовічної культури[1].
Найбільші міські поселення — Турка, Сколе, Бориня, Воловець, Міжгір'я, Старий Самбір, Борислав, Долина, Калуш й інші.
Історія Бойківщини є стародавньою: Серби, які не прийняли християнства, є білими сербами, і землю, де вони мешкали, звали «Бойки» (див. Бойки, Білі серби, Білі хорвати).
Через Бойківщину здавна проходив головний торговельний і військовий шлях з України в Угорщину й Західну Європу.
У 1772–1918 Бойківщина перебувала у складі володінь Габсбурґів (згодом Австрійська імперія й Австро-Угорщина), у 1919–1939 — Польщі. Після приєднання 1939 року Західної України та 1945 року Закарпаття до УРСР входить до складу Української держави.
На Бойківщині народилися багато відомих діячів, зокрема гетьман Петро Сагайдачний, генеральний суддя з часів Хмельниччини Іван Креховецький, письменник Іван Франко.
Іван Вагилевич був першим з українських дослідників, який в основному визначив територію розселення бойків Карпатським хребтом між верхів'ям річок Сяну і Лімниці та підгірськими землями на півночі, а також займався вивченням матеріальної культури Бойківщини. 1839 року опублікував у чеському журналі велику статтю «Бойки, русько-слов'янський люд у Галичині», де всебічно і науково висвітлює історію, побут, територію розселення.
Іван Франко присвятив історії та культурі цього краю низку художніх, публіцистичних та наукових творів («Етнографічна експедиція на Бойківщину», «Карпато-руське письменство» та інші).
Протягом 1934—1939 в Самборі виходив «Літопис Бойківщини» — видання, присвячене дослідженню історії, культури та побуту етнографічного регіону. В період незалежності воно знову почало виходити, але тепер у Дрогобичі.
Ілюстрації
).
).
).
).
).
