Ятрити

Я́трити, я́трю, -риш, гл. Растравлять (рану).

Сучасні словники

Ятри́ти (роз’я́трювати, розтрою́джувати, розвору́шувати і т. ін.) / роз’я́три́ти (розтрою́дити, розворуши́ти і т. ін.) (незаго́йну (да́вню)) ра́ну (в се́рці (в душі́)) кого, чию, рідше кому. Необережними словами, діями змушувати кого-небудь знову морально страждати або переживати щось неприємне. — Не ятріть мою рану, діду. Я й так насилу стримуюсь (Ю. Яновський); Узявши граматику, прочитав він два рядки, але, роз’ятрюючи в серці рану, знов спитав отця Алоїзія: — А скільки років хлопчикові, який грав учора Кіра? (З. Тулуб); Розмова ся розтроюдила їй в серці незагойну рану, Софія пригадувала вчорашній прикрий вечір (Леся Українка); // чим. Викликати важкі спогади, переживання. Офіцер аж до порога провів дідуся. Йому було прикро, що необережною розмовою роз’ятрив незагойну рану в серці старенького (Ю. Збанацький); Микола Іванович розворушив своїми словами давню удовину рану.

Я́ТРИ́ТИ, ятрю, ятриш. 1. перех. Спричиняти, викликати чим-небудь запалення, біль, подразнення в чому-небудь (перев. в рані, хворому місці тощо). Надто довго придивлявся він до Дніпра. Надто боляче ятрило йому коліна і лікті сіре каміння (Микола Рудь, Гомін.., 1959, 35); Камінна соша, вкрита червоним пилом, до болю ятрить очі, хоч затуляй їх та наосліп іди (Ігор Муратов, Буковинська повість, 1959, 73); Солона вода стікала з його чола, струменіла по всьому тілу, лоскотала і ятрила (Юрій Збанацький, Сеспель, 1961, 6); * Образно. Плането, ран кривавих не ятри. Над згарищами стало вже світання (Віталій Коротич, Поезії, 1967, 21). 2. перех., перен. Необережними словами, діями, спогадами змушувати знову відчувати, переживати щось важке, неприємне. Часто опановувало Корольова почуття самотності. В такі хвилини не знаходив він собі місця, і особливо ятрили його розум спогади про доньку (Анатолій Шиян, Магістраль, 1934, 46); Про що б не говорила Вутанька, про що б не думала, намагаючись забути своє горе, відірватись від нього, воно було при ній, ятрило її невідступно (Олесь Гончар, Таврія, 1952, 354) . Торкатися того, що спричиняє страждання, душевний біль, є вразливим місцем. Зінька Мовчи! Не балакай зо мною улесливо, ті речі печуть мене, ятрять!(Марко Кропивницький, II, 1958, 34); Щоб не ятрити більше задавнений біль, він підводиться, прощається і через кухню виходить з хати (Михайло Стельмах, I, 1962, 273). ♦ Ятрити душу — те саме, що Ятрити серце (див. серце). — Іди, Степане, іди, не ятри душі, — випростується вона й осліпляє його своїми заплаканими очима і тяжким болем змученого обличчя (Михайло Стельмах, II, 1962, 154); Ятрила душу Лукії й близька розлука з другим братом О мельком, котрий мав цієї ж ночі рушати до Москви (Олександр Ільченко, Козацькому роду.., 1958, 177); Люди, притулившись плечем до плеча, слухали його, вбираючи кожне слово, яке ятрило душі (Іван Цюпа, Назустріч.., 1958, 54); Ятрити рану — те саме, що Розворушувати рану.Не ятріть мою рану, діду. Я й так насилу стримуюсь (Юрій Яновський, I, 1954, 158);