Рило

Рило, -ла, с. 1) Рыло, морда. А ти, міхоноша, дми козі під рило. Чуб. III. 263. Кабан коли не розбіжиться з перестраху, коли удариться об дуб рилом. Рудч. Ск. І. 23. 2) Бранное: лицо у человѣка. Видно й з рила, що Пархім. Ном. № 6315. РИЛО, а, сер.

1. Видовжена вперед передня частина голови деяких тварин. Він [вовк] до Огню то рило підведе, То лапу коло жару сушить (Євген Гребінка, I, 1957, 71); До саней підбігає вусатий селянин і батогом відбиває в свиней своє добро. Ті ображено кривлять блідо-рожеві, обліплені зерном рила, верещать і неохоче задкують від пошивки (Михайло Стельмах, I, 1962, 112); // перен., розм. Видовжена передня частина чого-небудь взагалі. Танк голосно заскреготав, підкинув догори тупе рило і, ніби принюхуючись, поповз уперед (Петро Панч, В дорозі, 1959, 115).

2. вульг. Обличчя людини. Видно ззаду (або: й з рила), що Пархім (Номис, 1864, № 6315); Крукке радісно усміхнувся, кілька разів нахилив своє пацюче рило і клацнув закаблуками (Вадим Собко, Серце, 1952, 50); // Уживається як лайлива назва людини. — Не за Гусака я, п'яне твоє рило, питаю! — ще дужче визвірився городничий (Панас Мирний, I, 1954, 284); — Мене не обдуриш, я тебе бачу, шельма! .. Він дума, свиняче рило, як рештант, то вже не людина (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 200). ♦ Вернути рило від кого — відвертатися, відмовлятися від кого-небудь. Перш усього й тут [у пресі] треба протекцію, рекламу, а од мене тепер вернуть рило деякі навіть із моїх попередніх приятелів.. писателів [письменників] (Михайло Драгоманов, II, 1970, 534); Ні вуха, ні рила не тямити — нічого не розуміти, абсолютно не розбиратися в чому-небудь. — Я ні вуха, ні рила не тямлю в будівництві (Іван Ле, Міжгір'я, 1953, 262). http://sum.in.ua/s/rylo https://www.google.com.ua/search?q=%D1%81%D0%B2%D0%B8%D0%BD%D1%8F&client=firefox-b-ab&dcr=0&biw=1024&bih=639&source=lnms&tbm=isch&sa=X&ved=0ahUKEwi81OjrssDXAhWFdpoKHQR4Bt4Q_AUICigB#imgrc=QfkQBiZACIJ-PM: