Властивий
Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
Версія від 21:01, 14 листопада 2017; S.semeniuk (обговорення • внесок)
Властивий, -а, -е. Свойственный.
Зміст
Сучасні словники
Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)
ВЛАСТИ́ВИЙ, а, е.
1. кому, чому. Характерний для кого-, чого-небудь; притаманний. Побачивши мене, вона зараз вдалася до мене з фамільярністю, властивою старим слугам (Леся Українка, III, 1952, 603); Кристалічним тілам властива решітчаста структура (Наука і життя, 10, 1956, 10).
2. заст. Справжній, дійсний. Він і сам насилу догадувався, що пише властиву історію за себе й за свою Олесю (Нечуй-Левицький, III, 1956, 153); Його називали Банатом, властиве ж ім'я його було Гриць (Лесь Мартович, Тв., 1954, 58).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, 1970. — Стор. 703.
Ілюстрації
|
|
|
|
