Потіпака

Потіпа́ка, -ки, ж. 1) = Потіпаха 1. Оці ще мені потіпаки! і де їх нечиста мати носила. Харьк. у. 2) Обѣдъ, состоящій изъ одного только борща. Борз. у. РОЗПУ́СНИК (розпусний чоловік), РОЗПУ́ТНИК, БЕЗПУ́ТНИКрозм., ПОТІПА́ХА[ПОТІПА́КА]лайл.; ГРІХОВО́ДНИКрозм., ГРІХОВО́ДАрозм., БА́ХУРлайл., БЛУДНИ́Кзаст. (той, хто веде розпусне статеве життя). Доротті немов і не помітила його зажерливого погляду розпусника (І. Ле); [Женя:] Я думала, що ти чистий душею, що ти з добрим, чесним серцем, а виявилось, що ти розпутник! (М. Кропивницький); [Сестра Серафима:] Отак вона завжди: як п’яницю то й криє, безпутника якого то й покриває. А нас з тобою певно оце одрапортує матушці гумені (Панас Мирний); Старий потіпака Глядить-глядить, поки з носа Потече кабака... (Л. Глібов); Дід Кияшко бурчить невдоволено: - Паразит! Духовного званія, а такий гріховодник (Ю. Збанацький); - Яке наше життя? Як собаку оту одірвали від батька-матері, від дому і взяли сюди старого бахура тішити (Панас Мирний).