Виродок

Словник Грінченка

Ви́родок, -дка, м. Выродокъ. См. Вирід. Мав уродиться чоловік, та вилупивсь виродок. Ном. № 2917. Всі люде як люде, а ти мов виродок який. О. 1862. II. 25.

Сучасні словники

1. Зовнішньо потворна людина.

2. Людина, що втратила кращі якості; недолюдок. Партія допомогла викрити і розгромити цих виродків, запроданців чужоземних розвідок (Олесь Донченко, VI, 1957, 597); Виродок роду людського, — думав Іван Мусійович. — І куди приткнеш цього ледаря? (Юрій Збанацький, Любов, 1957, 14); — Та хіба ж то люди, Докіє? То виродки, — заспокоювала Христя. — А в сім'ї, самі знаєте, не буває без виродка (Василь Кучер, Трудна любов, 1960, 55); // лайл. [Захарко:] Що, сину, чи смачно частувала тебе кума? Чи міцно тулила до серця? Безпутний ти, виродку! (Марко Кропивницький, II, 1958, 177); — Брешеш, сучий виродку! — гримнула мати. — Всю ніч проволочився десь, прошвендяв (Олександр Ільченко, Козацькому роду.., 1958, 487).