Пославка
Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
Версія від 14:56, 13 листопада 2017; Vayarova.fzfvs17 (обговорення • внесок)
По́славка, -ки, ж. Слухъ, молва. Черк. у. Про чорта тільки пославка, а ніхто того чорта зроду не бачив. МВ. (КС. 1902. X. 141).
Зміст
Сучасні словники
ПО́СЛАВКА, и, жін., розм.
1. Поголоска, поголос; недобра слава. Доводите ви мені, що про чорта тільки пославка, а ніхто того чорта зроду не бачив? Не ручіться (Марко Вовчок, VI, 1956, 260); Гріх не біда, та пославка страшить! (Олександр Грибоєдов, Лихо з розуму, перекл. Рильського, 1947, 22).
2. рідко. Те саме, що приказка. Колись чорноставське панство далеко знали. Склалася й пославка: бенкетує, як чорноставський владир [володар] (Марко Вовчок, VI, 1956, 296).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 7, 1976. — Стор. 337.
Ілюстрації
|
|
|
|
