Пославка

Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
Перейти до: навігація, пошук

По́славка, -ки, ж. Слухъ, молва. Черк. у. Про чорта тільки пославка, а ніхто того чорта зроду не бачив. МВ. (КС. 1902. X. 141).

Сучасні словники

ПО́СЛАВКА, и, жін., розм.

1. Поголоска, поголос; недобра слава. Доводите ви мені, що про чорта тільки пославка, а ніхто того чорта зроду не бачив? Не ручіться (Марко Вовчок, VI, 1956, 260); Гріх не біда, та пославка страшить! (Олександр Грибоєдов, Лихо з розуму, перекл. Рильського, 1947, 22).

2. рідко. Те саме, що приказка. Колись чорноставське панство далеко знали. Склалася й пославка: бенкетує, як чорноставський владир [володар] (Марко Вовчок, VI, 1956, 296).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 7, 1976. — Стор. 337.

Ілюстрації

Photoicon.png Photoicon.png Photoicon.png Photoicon.png

Медіа

Див. також

Джерела та література

Зовнішні посилання