Пузань

Словник Грінченка

Пузань, -ня́, м. = Пузан. Черк. у. К. ПС. 112.

Сучасні словники

Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)

ПУЗАНЬ, я, ПУЗАН, а, чол., розм. Чоловік з великим животом; товстий чоловік. — Виходить до мене пузань у шлафроці з люлькою в зубах (Нечуй-Левицький, I, 1956, 126); З клубів пари зненацька виник, з довжелезним куховарським ножем у руках, якийсь міднопикий пузань (Олександр Ільченко, Козацькому роду.., 1958, 270); * Образно. Мала, каже [Гуща], плата, багато роботи, не хочемо, каже, своїми мозолями пузанів збагачати [збагачувати] (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 10); // Вгодована дитина. [Дудар:] Прокидаюсь, що таке? Гудок.. Виходжу надвір, а то Малоштанів хлопчисько, отакий пузань, на дудку свистить (Іван Микитенко, I, 1957, 49); Семерко дітей.. заводили на всі голоси, навіть малий пузан-хлопчик верещав бог зна од чого (Дніпрова Чайка, Тв., 1960, 70). Словник української мови: в 11 томах. — Том 8, 1977. — Стор. 385.

Тлумачний словник української мови

пузань -я́, пуза́н, -а́, ч., розм. Чоловік із великим черевом; товстий чоловік. || Вгодована дитина.

Орфографічий словник української мови

пузань іменник чоловічого роду, істота розм.