Хвижа

Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
Перейти до: навігація, пошук

Хвижа, -жі, ж. Вьюга, мятель. На дворі хвижа. Ном. № 6851. Під таку хвижу не одно одубіє. О. 1861. V. 72. Та се якісь люде приїхали, за хвижею і не видно. О. 1861. V. 72.

Сучасні словники

ХВИ́ЖА, і, жін., діал. Завірюха, метелиця. На подвір'ї гуляє хвижа І, бурхаючи навкруги, Перемерзлі садки колише (Іван Вирган, В розповні літа, 1959, 62); Як заломить взимку крижі, — так і жди сліпої хвижі, так і знай: почнуть сніги (Сава Голованівський, Поезії, 1955, 159).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 11, 1980. — Стор. 36.

Ілюстрації

Photoicon.png Photoicon.png Photoicon.png Photoicon.png

Медіа

Див. також

Джерела та література

Зовнішні посилання